Олесь Олександр

                        Вірші

Олесь Олександр, Вірші, литература для начальной школы, украинская литература 1-4 классы, украинскую литературу читать онлайнВеснянка

(З драматичної поеми "Над Дніпром")

А вже красно сонечко

Припекло, припекло,

Яснощире золото

Розлило, розлило.


На вулиці струмені

Воркотять, воркотять.

Журавлі курликають,

Та летять, та летять.


Засиніли проіски

У ліску, у ліску...

Швидко буде земленька

Вся в вінку, вся в вінку.


Ой сонечку-батечку,

Догоди, догоди,

А ти, земле-матінко,

Уроди, уроди.


Айстри

Опівночі айстри в саду розцвіли...

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать...


І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, -

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в'януть, де вічна весна...


Так марили айстри в саду восени,

Так марили айстри і ждали весни...

А ранок стрівав їх холодним дощем,

І плакав десь вітер в саду за кущем...


І вгледіли айстри, що вколо - тюрма...

І вгледіли айстри, що жити дарма, -

Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..


                        ГРИЦЕВІ КУРЧАТА

                                         Казка

                             Жив собі Максим убогий

                            Коло річки, край села.

                            Крім дітей та жінки, в його

                            Тільки курочка була.

                            

                            Нанесла вона яєчок.

                            Вже й Великдень ось-ось-ось!

                            Хоч би кожному яєчком

                            Розговітись довелось!

                            

                            Та старий Максим міркує:

                            "Поїдяться крашанки,

                            А коли підсипем квочку,

                            Будуть згодом курочки.

                            

                            Швидко виростуть курчата,

                            Навесні почнуть нестись,

                            От тоді ми поласуєм!

                            Ласували ж ми колись..."

                            

                            "Це не можна, - каже мати., -

                            Не годиться, ні!.. Та як?

                            Щоб без крашанки Великдень?!

                            Любі діти, чи не так?"

                            

                            "Правда!" - діти закричали...

                            Згодом мати додала:

                            "Дев'ятнадцять дам під квочку,

                            Десять буде для стола".

                            

                            "Хай по-вашому вже буде!" -

                            Каже з усміхом Максим.

                            І пішов собі із хати.

                            Мати вийшла теж за ним,

                            

                            На город пішли садити,

                            Та була уже й пора...

                            В хаті ж праця закипіла:

                            Малювала дітвора.

                            

                            Писанки на диво вийшли!

                            Гриць слона намалював.

                            Слон звів вгору жовтий хобот

                            І на сині ноги встав.

                            

                            Далі взявся за ведмедя.

                            Вуха білими зробив,

                            Тулуб синькою побарвив,

                            Дві ноги почервонив.

                            

                            А Маруся жовту жабку

                            Посадила на сучок.

                            В лапку їй встромила мушку,

                            В другу - китицю квіток.

                            

                            Далі діти малювали

                            Лева, тигра, борсука,

                            Не забули і овечки,

                            І лисиці, і вовка.

                            

                            Дуже гарно у Наталки

                            Вийшов зайчик на лужку,

                            Усміхаючись, підносить

                            Він капусту їжачку.

                            

                            А найменшенький, Івасик,

                            Кицьку тільки що кінчив.

                            Що за мила вийшла кицька!

                            Ще і стрічку почепив.

                            

                            Гриць скінчив уже й верблюда:

                            Височезний, три горби!

                            Звів він голову угору,

                            Тягне листя із верби.

                            

                            Домальовував Івасик,

                            Та вже в хаті аж гуло!

                            Діти плигали, сміялись...

                            Так їм весело було...

                            

                            Аж у хату батько й мати...

                            Мати скрикнула: "Ой, жах!

                            Я ж яєць ще не варила...

                            Хто?! Пізнаю по очах!!"

                            

                            Як німі, сиділи діти...

                            Та всміхнувсь старий Максим:

                            "Не біда: на тісто підуть!

                            Я й сире яєчко з'їм...

                            

                            Так, під квочку дев'ятнадцять

                            З решти будуть писанки.

                            Воно, варені смачніші...

                            Зате маєм малюнки!"

                            

                            Так, як сказано, й зробили...

                            Треба йти негайно в хлів!

                            Всі пішли: і батько, й мати,

                            Гриць на місці вже сидів.

                            

                            Бідна квочка так зраділа,

                            Мальовничим писанкам,

                            Що, зворушена, й не знала,

                            Що казати діточкам.

                            

                            Ось і смеркло. Усі разом

                            Повечеряли й лягли.

                            Та заснути чомусь діти

                            Довго-довго не могли.

                            

                            Все їм згадувались звірі,

                            Кожний сам себе питав:

                            Чи не краще, коли б чорним

                            Вуха він намалював?..

                            

                            Або чом живіт ведмедю

                            Він зеленим не зробив?..

                            Та голівоньки дитячі

                            Сон на подушки схилив...

                            

                            II

                            

                            Аж три тижні бідна квочка

                            Пробула на писанках!

                            Коли б глянули на неї,

                            Вас пройняв би просто жах!

                            

                            Як вона змарніла, схудла!

                            Самі шкіра й кісточки...

                            Гола... Краще не дивіться

                            Ви на неї, діточки!..

                            

                            Тільки серце в неї билось

                            Усе радісніш, сильніш...

                            Залишилось ще посидіть,

                            Почекати тільки ніч!

                            

                            І коли почувся вранці

                            У шкарлупу перший стук,

                            Квочка наче підлетіла

                            Після довгих, довгих мук!

                            

                            І, щаслива вся, в повітрі

                            Враз спинилася вона...

                            Коли - зирк! Стоїть на спині.

                            Де? У кого? У слона!

                            

                            Дійсно: вилупилось першим

                            Чепурненьке слоненя.

                            Не занадто ще велике...

                            Ну, як з доброго коня.

                            

                            Далі з ревом, криком-риком

                            Лев вискакує з яйця.

                            Тихо виліз тигр з-а левом,

                            Далі лупиться вівця.

                            

                            За верблюдом нявка-кицька,

                            Ось і зайчик, і борсук...

                            Метушаться вовк, лисиця,

                            Вже і жабка: стук та стук!

                            

                            Спочатку вжахнулась квочка,

                            Ледве в безвість не втекла!

                            Та отямилася згодом

                            І квоктати почала.

                            

                            Гриць усе це чув і бачив,

                            Та не мав чогось страху,

                            Хоч для більшої безпеки

                            Зліз обачно на вільху.

                            

                            Квочка стала хвилюватись,

                            Малеч кликати на збір.

                            Сполошилися курчата, -

                            Всім хотілося надвір.

                            

                            Перша вийшла з хліву квочка.

                            Через неї плигнув лев,

                            Щось зачув, хвостом замаяв

                            І підняв страшенний рев!

                            

                            Все замовкло, заніміло...

                            Наче цілий світ зомлів...

                            Навіть квочка, рідна мати,

                            Аж припала до землі.

                            

                            Коли рев скотивсь поволі,

                            Громом в прірвах одлунав,

                            Скочив тигр, роззявив рота

                            І сказав в повітря: "Няв!"

                            

                            Далі вибігла лисиця,

                            Вовк, ведмідь, рябий борсук...

                            Жабка плигнула з квітками

                            І найшла на груші сук.

                            

                            І верблюд з трьома горбами

                            Вийшов з хліву, подививсь...

                            Щось було не до вподоби,

                            І він, плюнувши, скрививсь.

                            

                            За вівцею вибіг зайчик.

                            Міг би легко він втекти.

                            Та кого йому боятись?!

                            Це ж все сестри та брати!

                            

                            Без страху підбіг до вовка,

                            На плече йому схиливсь,

                            Але вовк зубами клацнув,

                            І наш зайчик затрусивсь.

                            

                            Правда, деяким звіряткам

                            І ніяково було:

                            В того ока не ставало,

                            В інших зайве прибуло.

                            

                            Той примушений скакати

                            Був лише на трьох ногах.

                            І дарма четверту ногу

                            Він шукав по всіх кутках.

                            

                            Решта всі були здорові,

                            Раді зеленій траві...

                            Тільки слон не вліз у двері

                            І лишився у хліві.

                            

                            А вкінці і він виходить

                            З жовтим хоботом у двір...

                            Тупа синіми ногами

                            І вгорі спиняє зір!

                            

                            "А що то сидить на гілці?!

                            Мамо, зараз же кажіть!"

                            "Та це. Гриць наш! - каже квочка, -

                            Він ізлізе й побіжить..."

                            

                            "Так це він? Зітру на порох!

                            З мене посміха робить?

                            Ноги синькою побарвить?!

                            Жовтий хобот причепить!"

                            

                            І трубу свою до Гриця

                            Простягає лютий слон...

                            Крикнув Гриць - і враз... прокинувсь...

                            Був, на щастя, це лиш сон...

                            

                            Всі прокинулись від крику...

                            Хто кричав - ніхто не зна...

                            А в хліві куняє квочка...

                            Що то висидить вона?


***

Гроза пройшла, і сліз безкрає

На листях, травах, на квітках,

Ласкаво, ясно сонце сяє

І відбивається в сльозах.


***

Гроза пройшла... зітхнули трави,

Квітки голівки підняли,

І сонце, тепле і ласкаве,

Спинило погляд на землі.

Здаля розвіялись тумани,

Знов ясно, пахощі, тепло...

Спинилась кров, замовкли рани...

Прибите серце ожило.

Літає радість, щастя світе,

Дзвенять пташки в садах рясних,

Сміються знову трави, квіти...

А сльози ще тремтять на них.


ПІСНЯ

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.


До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.


Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!


НАД КОЛИСКОЮ

Спить мій малесенький, спить мій синок...

Спить він, наслухавшись дивних казок.


Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!

Спи, моя пташко, то вітер завив.


Стогне і виє уже він давно,

Б'ється і стука у наше вікно...


Геть, розбишако, в далекі степи!..

Спи, моя ластівко, солодко спи!


Ось уже й вітер зовсім занімів...

Мабуть, заснуть під намет полетів...


Холодно зараз в лісах і лугах -

Все потонуло в глибоких снігах.


Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,

Затишок хочуть собі відшукать.


Ось, вони вгляділи, кущик стоїть, -

Годі! Давно вже лисичка там спить.


Кинулись знову кудись на грядки -

Ой, там ночують сьогодні вовки.


Краще ви в поле біжіть, за лісок...

Знайдете там ви соломи стіжок -


Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,

щоб не знайшли вас голодні вовки...


Спи ж, мій малесенький, годі гулять...

Зайчики білі давно уже сплять.


***

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! рідна мова!

Що в єдине нас злива, -

Перші матері слова,

Перша пісня колискова,

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій,

І в вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!

Краще нам німими стати,

Легше гори нам нести,

Ніж тебе розіп'ясти,

Наша мово, наша мати!

Ні! В кім думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

"В рідній школі рідна мова!"

І спасе того в недолі

Наша мрія золота,

Наше гасло і мета:

Рідна мова в рідній школі!


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447399


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо