Вишня Остап

Зенітка

 Вишня Остап, Зенітка, украинская литература 1-4 классыСидить дiд Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину.

- Як дiла, дiдусю? Драстуйте!

- Драстуйте! Дiла? Дiла - нiчого! Дiла, як казали отi песиголовцi, -  гут!

- I по-нiмецькому, дiдусю, навчились?

- Атож. У соприкосновенiї з ворогом був, -  от i навчився.

- I довго, дiдусю, соприкасалися?

- Та не так, щоб й довго, а проте троє й од мене "у соприкосновенiє з землею" пiшли. Загребли трьох отам на вигонi... I могилу вони були насипали й хреста поставили: так як нашi оце повернулись, я й хреста порубав i могилу по вiтру розвiяв... Щоб i слiду од поганi не було.

- ...Розказати, кажете? Ну, слухайте.

...Наближалися фашисти; знелюднiло наше село. Кiлька старих бабiв тiльки й лишилося. Опинився й я по той бiк рiчки, в лiсi, у партизанах. Обiда хлопцям варив, конi пас. Та й закортiло менi подивитися, хто ж у моїй хатi за хазяїна тепер править, бо одинцем я жив, один, як палець. От одного разу пiдiйшов я до рiчки, як уже добре смерклось, витяг з очерету човна, сiв, поплив та й висадився десантом у себе ж таки в березi. Висадився десантом, а потiм перебiжками, перебiжками помiж соняшниками, та за хлiвом у лопухах i замаскувався. Замаскувався i сидю. А в хатi, бачу, свiтло горить, гомонять, чую, дехто спiвати зривається.

Я сидю, чекаю: хай, думаю собi, як поснуть, тодi вже я прийму рiшенiє. Довгенько довелось чекати. Коли ось дверi на ганок - рип! - виходять троє: двоє, чую, фашисти, а третiй Панько Нужник, - за старосту вони його призначили. Батько його крамничку в нас держав, а воно, сопливе, виплакало, щоб його в колгосп прийняли. А тепер, бач, ста-а-ро-ста! Вийшли й прямують до хлiва. А в хлiвi в мене на горищi трохи сiна було... Так ото Панько їх туди ночувати веде, бо в хатi душно. Полiзли вони на горище, полягали. Чую, -  хропуть. Я з лопухiв потихесеньку, навшпиньки, у хлiв. У руках у мене вила-трiйчата залiзнi. Я розмахуюсь та крiзь лiсу вилами - раз, два, три!

Як заверещать вони там, як закричать:

- Вас iст дас?

А Нужник:

- О, рятуйте! Хтось iз землi з зенiтки б'є!

Ага, думаю, сукинi ви сини, уже мої вила вам за зенiтку здаються, почекайте, ще не те буде. Та з тим знову перебiжками у берег, на човна й на той бiк. За три днi поздихали вони всi троє: так переказували потiм iз села. Я їм вилами животи попротикав. Отаке моє з ворогом соприкосновенiє.

- Скiльки ж вам, дiду, лiт?

- Та хто зна! Чи сiмдесят дев'ять, чи вiсiмдесят дев'ять? Хiба їх полiчиш? Знаю, що дев'ять, а яких саме, уже й не скажу.

- I ото ви не побоялись, -  один на трьох?

- Побоявся? Та, чоловiче божий, вiйна - це ж моє рiдне дєло. Я ж увесь свiй вiк воювався з... бабою. Лу-керки моєї не знали? Хiба ж такi страженiя були, як з отими поганцями на горищi! Та я їх, як щурят, подавив! А покiйниця моя - хай царствує! - та вона б сама на дивiзiю з рогачем пiшла! На що ми з кумом - царство йому теж небесне! - було вдвох... та куди там!

Сидю було я пiд повiткою, зубцi до грабель тешу, а вона вийде на ганок та як стрельне:

- Свириде!

Вишня Остап, Зенітка, украинская литература 1-4 классыВiрите, сокира в мене в руках сама собi тiльки - стриб! стриб! стриб! Як на теперiшню технiку, так чиста тобi "катюша". З нею я так напрактикувався, що нiяка вiйна менi анi пiд шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, бiльше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня..

Одного разу, в недiлю, ми з кумом, ще й на достойне не дзвонили, не видержали: хильнули. I добренько-таки хильнули. Коли ось Лукерка з церкви!

- Держись, -  кажу, -  куме, битва буде! Якщо поодинцi, будемо битi. Давай згуртуємось у вiйськове соєдiнєнiє, бо iнакше розгром. Перемеле живу силу й технiку! Утворили ми соєдiнєнiє. Тiльки-но вона на ганок, я зразу вродi як на "ура":

- Що це ти по церквах до полудня товчешся?! Пiп медом частує, чи що?

А кум з правого флангу заходить. Але тут у нас обшибка органiзацiйна вийшла: рогачiв ми не поховали. Ех! -- вона за рогача i в контратаку! Прорвала фронт. Ми з кумом на заранi пiдготованi позицiї - в погрiбник. Опорний, вродi пункт.

Уже й пироги похололи, а вона все в погрiбнику в окруженiї держить. Сидю я за дiжкою з сирiвцем, куняю.

Кум i каже:

- Як знаєш, -  каже, -  Свириде, а я до своїх пробиватися буду. У моєї Христi теж сьогоднi пироги.

- Дивись, -  кажу, -  куме, тобi виднiше. А краще не ризикувати завидна, хай як смеркне.

- Що ти, Свириде, як смеркне? Та якi ж смерком пироги?

Перехрестився кум i рвонув в н-ському направленiї. I таки пробився в расположенiє своєї Христi. Щоправда, рогачем його таки контузило, але з нiг не збило!

А я аж до вечора в окруженiї за дiжкою з сирiвцем просидiв. Тiльки ввечерi уласкавилась трохи Лукерка; пiдходить, одчиняє погрiбника:

- Сидиш? - каже.

- Сидю! - кажу.

- Iди ж хоч галушок попоїж, а то охлянеш!

- Кинь, -  кажу, -  рогача, тодi вийду!

Бойова була покiйниця!

Було з нею й стратегiї, й тактики. Де ми з кумом тiльки не маскувались: i в картоплиннi, i в коноплях. Та обнаружить було враз! Обнаружить - i витiснить! Та тiснить було аж до водяного рубежа, до рiчки. А ми з кумом плавати не вмiли, стоїмо у водяному рубежi на дистанцiю, щоб рогачем не дiстало. Стоїмо, мокнемо.

А вона:

- Мокнете?! Мокнiть, iродовi душi, я з вас конопель натiпаю!

Та пiсля такої практики менi з отими гнидяними хрицями й робити не було чого. Шкода - кума нема: ми б з ним у соєдiнєнiї не те б показали.

Кум i льотчик крiпкий був. Ас!

Трусимо ми якось кислицi з кумом. Повилазили на дерево й трусимо. А кислиця висока була, розложиста. Фашисти, клятi, зрубали її. Лукерка в пелену кислицi збирає. Трусили, трусили, -  ке, думаємо, закуримо. Люльки в зуби, кум огню креше...

Коли це знову як бахне:

- Знову за люльки!

Так ми з кумом, як стiй, з кислицi у пiке. Кум таки приземлився, хоч i скапотував, а я з пiке - в штопор, iз штопора не вийшов, протаранив Лукерцi спiдницю й урiзавсь у землю! За пiвгодини тiльки очунявся, клiпнув очима, дивлюсь; лiворуч стоїть кум, аварiю зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь - рулi повороту нi в руках нi в ногах не дєйствують, кабiна й увесь фюзеляж мокрi-мокрiсiнькi...

- Живий, слава богу! - кум каже.

А Лукерка:

- Був би, -  каже, -  вiн живий, якби не моя кубова спiдниця! Хай скаже спасибi спiдницi, що затримала, -  угруз би був у землю по самiсiнький руль глибини! Ех, льотчики, -  каже, -  молодчики!

А ви кажете, чи не злякався я трьох гiтлерiвцiв!

Пiсля такої практики?! Таке й вигадаєте!

- А що тепер поробляєте, дiдусю?

- Прийшли нашi, -  я демобiлiзувався. Дуже швидко нiмцi тiкають, не наздожену. Хай уже молодшi гонять. А я оце дiтлахам у дитячий садок пищики роблю. Такi ж утiшненькi дiтоньки! Та колгоспну череду з евакуацiї виглядаю. Треба випасати, треба вiдбудовувати пiсля нiмецької поганi. Ех, кума б оце менi, ми б оце вдвох... Хочете, може, "зенiтку" мою побачити? Ось вона!

I погладив нiжно дiд Свирид свої вила-трiйчата...

1944


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447408


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо