Білоус Дмитро

     Диво калинове  (Збірка поезій)

 Білоус Дмитро, Диво калинове, збірка поезій, украинская литература 1-4 классЯк прислів’я чудове,

йде від роду до роду,

що народ - зодчий мови,

мова – зодчий народу. 

ВОГНИЩЕ РОДИННЕ

 На світі білому єдине,

як і дніпрова течія,

домашнє вогнище родинне,

оселя наша і сім'я.

Ми відтоді початки лічим,

як муж з камінням і паліччям

за звіром кидався вдогонь,

а жінка берегла вогонь,

 

вогонь, що предки розкладали,

здобутий ними від тертя;

пожитки різні, причандали,

що перейшли з первобуття.

 

Й слова житейські необхідні,

що проростали, як зерня,

вогнем освячені і рідні:

горнутись, горниця, горня.

 

Хоч їх походження і різне —

немає в цьому дивини.

Та дух вітчизни, материзни

несуть і досі нам вони.

 

Слова, що доти їх не знали,

первісні трепетні слова,

що зігрівали і єднали, —

і мова врунилась жива.

 

В щасливі і в тяжкі години —

куди б нам не стелився шлях

не гасне вогнище родинне,

в людських запалене серцях.

 

З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА

 Де вам, друзі, траплялось,

щоб од міста, села

три ріки розливалось

з одного джерела?

 

Що не річка, то мова

прагне, рине у світ

од безсмертного Слова,

що про княжий похід.

 

Що не річка, то мова

з-понад волзьких степів:

це російська чудова —

гусел радісний спів.

 

Що не річка, то мова

з-над Славути-Дніпра:

українська чудова —

кобзи сонячна гра.

 

Що не річка, то мова,

де шипшини корал:

білоруська чудова —

ніжний видзвін цимбал.

 

Від Русі розливалось

три могутніх ріки.

І тепер побратались

на віки, на віки.

 

НАЙДОРОЖЧЕ

 Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав, які перетинали

гірські й морські кордони і на подив

багато бачили, багато знали.

 

Я їх питав із щирою душею:

— Яку ви любите найбільше мову? —

І всі відповідали: — Ту, що нею

співала рідна мати колискову.

 

Білоус Дмитро, Диво калинове, збірка поезій, украинская литература 1-4 классА ВІДГАДАЙТЕ-НО: ЩО Я ТАКЕ?

 Загадка

 А відгадайте-но: що я таке?

Всі хочуть, як народиться дитина,

щоб я було красиве і дзвінке,

бо носить все життя мене людина.

 (Ім’я)

 

ВІЧНО ЖИВА

 А мова не корилася царю —

ані царю, ані його сатрапам,

з орлом двоглавим стаючи на прю,

що брав її у пазуристі лапи.

 

Несла устами відданих синів

мужицьку правду, ту, що є колюча,

сміялася з ненависних панів,

що їхня правда на всі боки гнуча.

 

Плюндрованій, не надавали прав,

немов на звіра, об'являли лови.

Орел впивався в душу, тіло рвав —

він був безмозкий, хоч і двоголовий.

 

Заборонити дереву рости,

ширяти вольній птиці у блакиті,

живій ріці між берегів плисти,"

ходити сонцю по своїй орбіті?

 

Заборонить дощеві поливать

гінке стебло, щоб не зросло колосся,

поетові — писать і малювать,

щоб приректи народ на безголосся?

 

О як хотіла, прагла воля зла,

щоб ти була лиш суржик мішанина:

щоб вічно недорікою була

на втіху скалозуба-міщанина!

 

Хай давню жуйку міщанин жує,--

воскрели, піднеслися духом люди.

Бо є в народу Жовтень, Ленін є,

і рідна мова є і вічно буде!

 

ВЕСЕЛКОВИЙ РОЗМАЙ

 Порипують роменським шляхом гарби,

Сулою тихо хлюпають човни.

І плине люд з своїм нехитрим скарбом

на ярмарок у наші Курмани.

 

Вози на вигоні. Стирчать голоблі.

Корови й коні поблизу осель.

Горшки і хомути. Мішки картоплі.

І крутиться весела карусель.

 

А нам, малим, усе цікаве вдвічі:

хто звідкіля прибув до Курманів.

Вусатий дядько — з Ракової Січі,

той — з Білої Берези, той — з Тернів.

 

Хтось приміряє теплі рукавиці,

когось приваблює садовина.

— А ви звідкіль? — З Погожої Криниці,

ті — з Білопілля, ті — з Лебедина.

 

І назви в юнім серці зазвучали,

як щось казкове, дивне, чарівне,

немов далекі зоряні причали,

кудись манили, кликали мене...

 

Хто так назвав ті селища навколо?

Хто оспівав діброви і лани?

У небі місяць — як млинове коло,

а на землі — Климентові Млини...

 

Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,

куди не кинь — барвистих слів розмай:

Ромен, Боромля, Липова Долина,

Березів Яр, Лука, Зелений Гай...

 

Так зберігає мова калинова

на гронах дивних свіжості росу,

щоб у майбутнє музикою слова

нести душі народної красу.

 

З ОДНІЄЇ МИ РОДИНИ

 Загадка

 З однієї ми родини

від Андрія до Ярини.

Як по одному, самі,

ми буваємо німі,

хоч і маєм різні назви

й добре знаєте всіх нас ви.

Певним станемо рядком –

заговоримо ладком.

Ми – писемності основа.

А без нас ніхто ні слова!

 Що це таке?

 (Літери абетки)

 

ДУХМЯНИЙ ДИВОСВІТ

 У спеку й дощ – без паніки –

і ясним гожим днем

з учителем ботаніки

ми влітку в мандри йдем.

 

Гудінням бджіл озвучений

духмяний дивосвіт:

і паничі тут кручені,

і королевий цвіт.

 

А хто розбризкав схилами

під гомінке цвірінь

цю жовту цвіть на килими,

цю золоту яскрінь?

 

Лист голий із росинками,

холодний, а на споді –

покритий волосинками

і теплий. То в народі

 

і стали мати-й-мачуха

ці квіти називати:

холодний верх – то ”мачуха”,

а теплий спід – то “мати”.

 

Спочинемо у тіні ми:

ось прямо біля ніг

із вузликами синіми

стоїть петрів батіг.

 

Та зовсім то не вузлики,

не плетив торочки, —

то неба сині кусники,

блакитні квіточки.

 

Всі назви ми записуєм

(а дощик — мов крізь сито).

Залитий парк мелісою —

немов меди розлито.

 

Уже до дому близько ми,

все рідне навкруги.

А нас дощу і блискавки

періщать батоги.

 

У спеку й дощ — без паніки

і ясним гожим днем

з учителем ботаніки

ми з подорожі йдем.

 

З КОСИ БУЗЬКО ЛЕТІВ НА БАЛКУ

 Каламбур

 З коси бузько летів на балку

(косар косу там брав на брус),

і сів бузько в дворі на балку,

на довгий дерев'яний брус.

 

РІДНЕ СЛОВО

 Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

кохана материнська мово!

 

Несеш барвінь гарячу, яру

в небесну синь пташиним граєм

і, спивши там від сонця жару,

зеленим дихаєш розмаєм.

 

Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

в сім'ї великій, вольній, новій.

 

КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

 Тарасик набігавсь,

примчав із двора.

Уже й за уроки

сідати пора.

 

Ось віршика вивчив,

задачі зробив.

В щоденник заглянув

тривогу забив.

 

Гласить неодмінний

шкільний записник:

«Принести до школи

клумачний словник».

 

Завдання у класі

він сам записав.

А що за словник то —

і досі не взнав.

 

Прибіг до бабусі,

що прала рушник:

— А що таке, — каже,

клумачний словник?

 

— Клумачний? — бабуся

на те хлопчаку. —

Та, мабуть, що носять

його в клумаку!

 

Сестричка сміється,

швидка на язик:

— Сам, — каже, — доклумай,

який це словник!

 

Та це вам не шахи,

це вам не лото:

кого не спитає —

не знає ніхто.

 

Спитав у сусіда —

вже дещо нове:

— В нас, — каже, — в будинку

письменник живе.

 

По радіо мову

веде про слова.

Слова — це перлини,

це дивні дива!

 

Піди ти до нього —

у нього книжки.

Він знає й розкаже

про всі словники.

 

Ну що ж, як розради

немає ніде,

в квартиру поета

Тарасик іде.

 

Ось дзвонить, заходить:

— Будь ласка, — гука, —

клумачного дайте

мені словника!

 

Поет усміхнувся:

— Ти просиш дарма:

клумачного, — каже,

в природі нема.

 

Клумачний... То, мабуть,

почулось... Пробач,

бо той, хто тлумачить,

той зветься — тлумач.

 

Буває, що слово

відоме давно,

а знає не кожен,

що значить воно.

 

І тут у пригоді

стає визначник

скарбів наших мовних —

тлумачний словник.

 

Тарасику, світла

твоя голова,

Ану, зустрічав ти,

наприклад, слова:

 

красуля, красоля?

Словник розгорни —

і зразу побачиш,

що значать вони:

 

красуля —красуня,

красоля — цвіток.

І тут же: краснуха —

хвороба діток.

 

Оце ж і тлумачний

словник! Зрозумів?

А є словники ще —

походження слів.

 

Любити життя —

звідси йде життєлюб.

А шлюб — від слюбитися

слюб — отже й шлюб!

 

Вивчатимеш мову:

слова — в голові,

любов до них — в серці,

в самому єстві.

 

— Слова в голові? —

розсміявся хлопчак. —

То, значить, для слів

не потрібний клумак!

 

Радіє письменник

з тямкого дружка:

— Як любиш, наука

тобі не важка.

 

Ціннюща в людини

до знань ненасить.

І їх за плечима,

тих знань, не носить.

 

— Спасибі! — Тарасик

додому побіг.

І ледве, зраділий,

ступив за поріг:

 

— Доклумав! — гукає

сестричці своїй.

А потім біжить

до бабусі мерщій.

 

Примчавши на кухню,

червоний, як мак:

— Бабусю, — кричить, —

не підходить клумак!

 

Ціннюща в людини

до знань ненасить.

І знань за плечима, —

гука, — не носить!

 

І ТАК І НАВПАКИ

 Загадка

 У нім — три літери, та ба —

іде на ньому молотьба.

А прочитай з кінця — і вмить

почне тобі мишей ловить.

 (Тік і кіт)

 

ІЗ ПРАДАВНЬОГО КОРІННЯ

 Що не мова — чудо, диво.

Чув, наприклад, ти оці

назви — як звучать красиво

білоруські місяці?

 

Перший — cтyдзень, другий — люты,

третій місяць — сакавік,

а четвертий — красавік...

Скільки ніжності в них чути!

 

Місяці в болгар і нині

всі зовуться по-латині:

януарі, февруарі,

март, апріл, але другарі

 

назви знають ще й народні,

що живуть і по сьогодні.

 

Січень в них — великий Січко,

лютий — менший Січка брат,

і тому малий він Січко,

хоч зима й не йде на спад.

 

Березіль же — баба Марта...

І живий тут кожен місяць:

той ріку скував не жартом,

той чобітьми глину місить.

 

Все підмітили народи, —

календар життя, природи!

Дивовижно йдуть у парі

і январь і януарі!

 

Все красиве, все погідне

у сплетінні запозичень,

і близьке всім нам, і рідне —

січень — студжень, Січко — січень.

 

Чуєш? Наче нив подзвіння,

щойно вистигне колосся...

Із прадавнього коріння

проросло, переплелося...

 

Полный текст книги вы можете Скачать



Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447411


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо