Васильченко Степан Васильович

Мужицька арифметика

Васильченко Степан Васильович, Мужицька арифметика- Чи нема? у вас, Веселiю Йвановичу, яко? газети або  книжки!  -  питав хурщик Антiн монопольщика, зав'язуючи в хустину грошi за хуру.   Василь  Iванович,  панок  середнього  вiку,  червоненький,  з   круглим животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.

   - А навiщо тобi книжка? - спитав вiн, насупивши рiденькi брови.

   - Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була  в  хатi,  - одмовля? Антiн, - мабуть, i азбуки запам'ятав уже.

   - То тобi велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте  дiло - книжки читати! - став казати Василь Iванович, -  та  зовсiм  воно  й  не личить тобi.

   - Звiсне дiло, хiба треба, щоб нам були книжки в головi, -  згоджується Антiн, - часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..

   - То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене, - знов казав Антiн, трохи переждавши, - почитав би трохи по обiдi, щоб не скучати.

   - Хiба от що, - подумавши, сказав монопольщик, - я внесу тобi псалтиря. Для свята бiльше пiдходящо? книжки й не знайти.

   - Псалтир ? в мене,  Василiю  Йвановичу  -  мовив  Антiн.  -  Чи  нема? яко?-небудь iншо??.. Може, ? така, що пише про волю та про землю?

   Василь Iванович скосив набiк заскалене око й закусив губу:

   - Таких книжок, як ти кажеш, у мене,  братику,  не  водиться.  За  такi книжки - зна?ш, куди тепер ховають? - Василь  Iванович  суворо  глянув  на Антона. - Стережись, Антоне, книжок, як  огню,  -  по-приятельскому  раджу тобi. А коли вже тобi припала охота читати, то пiдожди - я тобi  дам  iншу книжку.

   Василь Iванович пiшов у другу кiмнату, одчинив шафу  й  став  ритися  в купi  якихось  паперiв  та  книжок.  Витягнувши  зiсподу   старенький,   в обшарпаних палiтурках, задачник ?втушевського, вiн обмахнув на йому  порох

i винiс Антоновi.

   - Оце тобi, Антоне, книжка, - казав Василь  Iванович,  -  оддаючи  йому задачника. - Не пуста яка-небудь  -  пользовита  книжка!  Тут  усяка  тобi задача - немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.

   -  Спасибi,  Василiю  Йвановичу,  -  сказав  Антiн.  Потiм   узяв,   не роздивляючись, пiд  руку  книжку,  попрощався  й  пiшов  iз  хати.  Василь Iванович стояв коло дверей i довго  дивився  йому  вслiд.  Потiм  тихенько захихикав.

   Веселий i радий, осмiхаючись у руденьку борiдку, пiшов  вiн  до  другої кiмнати обiдати.

   Одпочивши по обiдi, монопольщик узяв палицю й пiшов  на  проходку.  Йде Василь Iванович селом, палицею пiдпира?ться. Коло дворiв  i  хатiв  сидять гуртками чоловiки та жiнки,  гомонять  собi.  На  морiжку  пустують  дiти; спiвають десь дiвчата. В селi нема? бiльше "панiв", крiм Василя Йвановича, i вiн почував себе тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому, i вiн привiтно кива? ?м головою. Йому так приємно  бачити  почтивнiсть  до своєї особи.

   Ось iде селянин Литовка, - який  здоровенний  мужичура,  а  як  покiрно вклоняється, мов той дуб у час негоди.

   Догадується Василь Iванович,  чого  так  хилиться  перед  ним  Литовка: пiдходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко...

   "Нiчого, пiдождемо, - дума? вiн, - аби проценти в свiй час виплачував".   Йде далi  Василь  Iванович,  мугиче  собi  пiд  нiс  щось  божественне, хазяйським оком по селу роздивля?ться - чи нема? де непорядку.

   Васильченко Степан Васильович, Мужицька арифметикаНагримав на дiтей, щоб не пустували, зачепив  молодицю,  що  вийшла  до колодязя по воду.

   Дiйшов до Антонового двору. Бачить - у вишнику, коло хати, сидять люди, гомонять, смiються. Мiж ними - Антiн з книжкою.

   "Ага, книжечку мою читають! - подумав Василь Iванович. - Ну, нехай собi читають". Спинившись проти вишнику, вiн спитав:

   - Ну, що? Як книжечка - понаравилась?  -  А  нiчого  собi!  -  одмовляє Антiн, - веселенька книжка.

   - Ну, читайте, читайте собi! - промовляє Василь Iванович i йде далi.

   "Веселенька книжечка!.. - смiється вiн сам собi,  -  їм  що  не  ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й iржуть собi! I  що  там  вони  знайшли  такого смiшного?"

   Потiм  його  стало  тягти  послухать.  Звернувши  з  дороги,  непомiтно пiдiйшов вiн до тину й став крадькома прислухатися.

   Слухає - Антiн читає по складах:

   - "Крестьянин обязался перевезти из города  50  ламп  с  тем  условием, чтобы за каждую доставленную в целости лампу платили ему по 5 коп.,  а  за каждую разбитую высчитывали с него по 1 р. 20 к.  При  перевозке  3  лампы разбились. Сколько заработал крестьянин за доставку ламп?"

   Антiн, дочитавши задачу до краю,  пiдняв  червоне  вiд  натуги  лице  й веселими очима оглянув слухачiв.

   - Питає: скiльки то вiн заробив? - смiючись, сво?ми  словами  переказує Антiн.

  

- Мабуть, багато заробив! - сказав бородатий дiд у бiлих  штанях;  далi вийняв з рота люльку й зареготав.

   - Не скажу вже, скiльки вiн там заробив, тiльки знаю, що як  стане  так заробляти, то скоро й останньо? коняки  збудеться,  -  додав  руденький  i жвавий Охрiм. - Хай йому бiс з такими заробiтками!

   - Це чи не буде так саме, - став розказувати дiд у бiлих штанях,  -  як назаробляв Захаркiв парубок у якономi?. Пробув тиждень  коло  молотилки  в пана, приходить у суботу ввечерi додому. "Ну, - каже батько,  -  давай  же оце, сину, грошi: завтра по?ду в мiсто - там дещо  купити  треба".  А  вiн став та й каже: "Оце хоч бийте, хоч лайте, а грошей не принiс нi шага!"  А батько: "Де ж ти, сучий сину, дiв? Загубив, чи, може, вкрали?" -  "Не  так було б менi, каже, шкода, коли б я загубив або вкрали, а  то  зовсiм  i  в руках не держав!.."

  Потiм i розказу?, що  там  уломилось  було  щось  коло вiялки, а вину на нього склали. Прикажчик вилаяв його на всi  боки  i  при рощотi не дав нi копiйки та ще  й  наказав,  щоб  приходив  одробляти  той збиток iще на тиждень. А батько слухав-слухав, далi й каже:  "Отак,  сину, завжди заробляй, то скоро хазя?ном станеш..."  То  чи  не  стiльки,  кажу,

заробив i той на лампах, як цей за вiялку, - закiнчив дiд. Усi засмiялись.

   - Лампа - рiч тендiтна, - казали другi,  -  торохнеш  возом  -  наробиш скла. I понесла його лиха година пiд таку хуру!

   - Пiдеш i пiд таку хуру, - сказав похмурий  чоловiк,  -  коли  в  хатi, може, й шматка хлiба нема?.

   Обмiркувавши справу з лампами з усiх бокiв, люди  примовкли,  i  Антiн, узявши книжку, став читати дадi.

   "Он яке дiло!" - подумав Василь Iванович i став прислухатися пильнiше.

   - "У помещика было, - читав далi Антiн, - в  одном  куске  857  десятин земли, в другом на 130 десятин больше, чем в первом, а в  третьем  на  150 десятин больше, чем во втором. Сколько десятин земли было у помещика?"

   Прочитавши задачу, Антiн став поясняти ?? по-сво?му:

   - В одному куску, каже, було аж 857 десятин, а в другому ще  бiльше  на 130, а в третьому й того бiльше!.. А потiм iще й пита?, - тут  Антiн  звiв палець догори й прищурив око, - скiльки ж то тi?? землi було в пана?

   - А, мабуть, чи не бiльше було, нiж  у  все?  нашо?  громади!  -  каже, осмiхаючись, один з гурту. - Коли б оце на всiх нас хоч один отой кусочок, то було б i нам, i дiтям нашим.

   - Ото кусочки! - моргнувши оком, сказав Охрiм. - Це не те,  що  в  тебе або в мене: з такими кусочками можна хазяйнувати! А коли  б  йому  в  одну руку - опруг та в другу - пiвопруга, а в третю - й зовсiм нiчого, -  отодi б нехай вiн похазяйнував! Поневолi пiшов би лампи возити!

   - А добре було б знати, скiльки то прийшлося б на двiр, коли б усю  оту землю та подiлити помiж нашими громадянами? - проказав похмурий чоловiк.

   Далi Василь Iванович уже не мiг терпiти. Вийшовши з-за тину, вiн  почав докоряти людей:

   - I навiщо б ото я базiкав отаке язиком?.. То ж книжка написана  зовсiм не для того; по їй треба вчитися арихметики, а ви казна-що витiваєте. Коли так читати, то краще зовсiм не читати!

   -  Та  ми,  Василiю  Йвановичу,  читаємо  так   собi,   з   нудьги,   - виправдувались люди, - аби чим час загаяти.

   - То не краще б було з нудьги взяти та  й  полiчити,  скiльки  вийде  в кожнiй задачi, - наставляв Василь Iванович,  -  тож  на  те  вона  i  є  - арихметика.

   Переднi чоловiки сидiли i вдавали, що  нiби  увiчливо  слухають  Василя Йвановича. А позаду Охрiм накивував бровою сво?м сусiдам i стиха гомонiв:

   - Це, виходить, така  арихметика  -  пановi  звозять  хлiб  з  поля,  а мужиковi нема з чого возити, то мороч голову - скiльки  то  всеї  землi  в пана!

   Скiлько душ пирснуло зо смiху,  проте  здержались,  щоб  не  зареготати голосно.

   - Бачте, - казав далi Василь Iванович, почувши смiх, -  смiєтеся,  а  й самi не знаєте, з чого. А я знаю, що нi один  з  вас  не  доведе  до  ладу задачу!

   - Де вже нам! - казали переднi. - Ми люди  малограмотнi  або  й  зовсiм неграмотнi: куди нам полiчити отаку силу!

   А Охрiм казав далi сво?м сусiдам:

   - Це, скажемо, так. У тебе, Микито, скiльки землi? Два опру гиє Ну i  в мене щось коло того. От зiйшлися ми та й балака?мо: а давай будемо  лiчити панову землю, коли сво?? катма. Ти скажеш:  стiльки  в  пана  землi!  А  я скажу: нi, стiльки! Ти скажеш: брешеш, бо  стiльки,  а  я  скажу:  нi,  ти брешеш! Потiм ти мене  -  цап  за  чуба,  а  я  тебе  по  уху  -  i  пiшла арихметика!.. А ось Грицько йде та й пита?ться: за вiщо то люди б'ються  - чи не за батькiвщину часом?

   Усi реготалися, вже не здержуючись. Василь Iванович став сердитись:

   - Варняка?те ви таке, що воно зовсiм не  до  дiла.  Я  ж  вам  кажу,  - намагався вiн пояснити,  -  що  в  задачниковi  тiльки  так  пишеться  про кого-небудь, аби було над чим рахувати.

   - То оте ж саме й ми кажемо, - перебив його Охрiм. -  Коли  вдома  чорт ма? чого рахувати, то давай...

   - Тьфу! - плюнув з серця  Василь  Iванович.  -  Давай  сюди  книжку!  - крикнув вiн до Антона й трохи не силою вирвав її у його з рук.

   - Вам книжки читать?.. Вам хвости волам крутити!  Ото  ваша  книжка!  - Василь Iванович повернувся й пiшов од гурту. Всi реготалися.

   - Знаєте, Василь Iванович! - крикнув Охрiм услiд монопольщиковi, - коли б довелося нам дiлити вашi 90 десятинок, то,  може  б  таки,  подiлили  по своїй, по мужицькiй, арихметицi.

   - Може, чи й подiлили б! - пiдхопив сумний чоловiк.

   Василь  Iванович  зразу  спинився,  мов  його  хто  сiпнув   за   полу, повернувся, хотiв щось казати. Потiм плюнув i  мерщiй  подався  до,  своєї монополії.

   - Бач, як закрутив носом!  Видно,  не  дуже  до  смаку  прийшлась  йому мужицька арихметика! - казали, смiючись, люди.

   - I звiдкiль принесла його нечиста сила! - казали другi.  -  Тiльки  де два-три чоловiки зiйдуться, то вже й його чортяка, хоч-не-хоч, внесе туди!

Не дав начитатись уволю. А шкода: втiшна була книжка!


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447414


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо