Леся Українка
                               Метелик

 Леся Українка, Метелик, Лариса Петровна Косач-Квитка, украинская литература для начальной школы, украинскую литературу скачать бесплатно, стихотворения на украинском языке Бідний нічний сірий метелик сидів у темному вогкому льоху, за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дармащо не був він таким самотнім, - мав таки сусіда: сусід той був лилик. Але з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий і до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, - сказано, нерівня!

Лилик сидів тихо в своєму куточку, ні за чим не жалкував та нічого й не бажав, хіба тільки кута ще темнішого, щоб сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, вразливого світла не бачити. Правда, тут у льоху теє світло не дуже докучало, - а все таки часами дехто надходив зі свічкою, навіть часом над бочкою нахилявся, набираючи капусти, - і це було дуже прикро лиликові. Коли б сила, він теє світло крилами згасив навіки!

Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув, що десь є сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь. Та не міг метелик розібрати, що то воно таке теє світло і яке воно повинно бути.
У темному куточку промінець той був ледве примітний, - тоненький, як ниточка, та блідий, мов погляд недужої дитинки. Летіли шукати того світла метелик не мав відваги й сили.

Хто знає, може наш метелик так і вік свій короткий звікував би у темряві самотній, - та інша доля судилася йому. Якось прийшла служниця по капусту до льоху та й поставила свічку долі, якраз навпроти метелика. Боже, яким величним, блискучим, повабним здалося метеликові те світло! Він затріпотів крильцями і хотів кинутися на нього, але служниця в ту хвилину взяла свічку й подалася геть із льоху. Не втерпів метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість.
"Світло, світло!" - і полинув за ним. Лилик тільки свиснув йому вслід, потім заліз ще далі за бочку й заснув. Нічого йому ніколи не снилося. А метелик летів та й летів за тою свічкою так швидко, скільки сил було в його крильцятах.

Аж ось опинився у великій кімнаті, де сиділо за столом велике товариство. На столі стояла ясна-ясна лямпа, - метелик аж оторопів від того проміння і безсилий упав на стіл, тріпочучи крильцями. Хтось із товариства хотів був його прогнати зі стола, але він, опам'ятавшися, знову зірвався й почав кружляти понад лямпою щораз меншими і меншими колами: хотів бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалася лямпа. Чи думав він, що там життя стратить?
Хто ж бачить смерть у сяєві? Воно горить, миготить, міниться, - там світло, там життя! Метелик летить все ближче, ближче до згубливого світла.

Даремне його відганяли. І от влетів він у самий полумінь. Трісь! Оце ж йому й смерть! Лямпа спалахнула, а далі знову почала горіти з такою самою ясністю, як і перше. "Дурне створіння! - мовив хтось із товариства: - Хто велів йому летіти на вогонь? І женуть його, так ні, лізе! Дурному дурна й смерть!"

А хіба ж розумнішою була б його смерть, якби він навіки заснув у темному льоху? Те світло спалило його, але він рвався на простір! Він шукав світла!


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447182


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо