Петренко Микола Євгенович

                  Незірвана квіточка

                 (Казочка для маленьких дівчаток)

  Петренко Микола Євгенович,Незірвана квіточка,Казочка для маленьких дівчаток,украинская литература для начальной школы,украинская литература 1-4 классыНе зривай мене, маленька дівчинко, не зри­вай!.. — і було стільки незрозумілої печалі в сло­вах дрібненької синьо-жовтої квіточки, що ма­ленька дівчинка таки зупинилася нерішуче з простягнутою до квіточки ручкою.
Маленька дівчинка і маленька квіточка на маленькому горбику під розлогим буком — ось так вони зустрілися.
— Але ж мені треба... — все ж проговорила маленька дівчинка.
— Що тобі треба?
— Ну... Зірвати квіточку... І ще зірвати бага­то квіточок — щоб вийшов букетик...
— Тобі треба для забавки, а я мушу гинути, — докірливо мовила квіточка.
— То не для забавки, —гаряче заперечила маленька дівчинка. — Коли б для забавки, то я б і не рвала...
— А для чого ж іще, якщо не для забавки?
— Розумієш, усі дітки мають прийти з букетиками. Тобі не видно звідси, а он там на майдані — хрест і мо­гила, сьогодні якраз рокови­ни з того дня, коли там загинули повстанці. І всі діти мають прийти з букетиками, вшанувати полеглих.
— Але ж я тут розквітаю також для того, щоб віддати шану полеглому! — обурилася дрібненька квіточка. — Наймолодший пов­станець загинув саме тут, під цим буком. Тут його й схоронили...
— Та ні ж бо, квіточко, — гаряче заперечила маленька дівчинка, — ні ж бо, і мій дідусь, і мама оповідали, що всі загинули саме там...
— Так ото в одному місці й загинули? —маленькій дівчинці здалося, що квіточка чи не кпить із неї.
— Ну, я не знаю... Але їх потім перехоронили до спільної могили, саме за тим он горбком, де й хрест стоїть.
— Перезахоронили, та не всіх, — вела своєї дрібненька квіточка. — Один так і залишився під цим буком.
— Вибач, квіточко, я цього не знала...
— Ніхто цього не знає, — зітхнула маленька квіточка. Бо погинули ті, що його тут схорони­ли. Але ж мені велено... — і вона раптом замов­кла, ніби виважуючи, чи варто їй відкривати свою таємницю маленькій дівчинці.
— Говори, квіточко, я хочу знати.
— Мені велено розквітати щороку саме в цей день, коли трапилася та страшна пригода, коли й загинув наймолодший повстанець. То для нього я й маю розквітати...
Маленька дівчинка здивовано притихла, але квіточка продовжувала далі.
— Та й цвісти мені належиться лишень сьо­годні, на завтра чи післязавтра байдуже. – І наче їй на гадку спливла щаслива пропозиція: — А знаєш, дівчинко, ти мене зірви завтра, сьогодні не зри­вай.
Геть здивована і спанте­личена маленька дівчинка відповіла ледь чутно:
— Я ж не зриваю...
І по якійсь хвилині:
— А можна, я в іншому місці нарву квіточок на буке­тик?
— Це ти добре придума­ла.
— І принесу сюди. Не до хреста принесу, там квітів і так буде багато, а сюди принесу, наймолодшому пов­станцеві.
— Добре було б, аби ти ще й водички принесла. Щоб той букетик та у вазочці поставити. Та й мені б дала напитися.
Побігла маленька дівчинка — стежкою поза ліщиною, далі лужком, до своєї хати.
Біжить вона, і навіть не дивиться вліво чи вправо, не оглядається на галяву, де інші дітки гуртуються, щоб до стрілецької могили з букети­кам» квітів та з піснями прийти.
Ви знаєте, чого вона так біжить, як ще ніко­ли не бігала?
Але що вам вгадувати, ви вже знаєте.

Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447394


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо