Симоненко Василь Андрійович

                      Вірші

             Симоненко Василь Андрійович, вірші Василя Симоненко,украинская литература для начальной школы, стихотворения на украинском для начальной школы БАБА ОНИСЯ

           У баби Юнисі було три сини.
           У баби Онисі синів нема.
           На кожній її волосині
           морозом тріщить зима.
           Я  горя на світі застав багато.
           Страшнішого ж горя нема,
           ніж те, коли старість мати
           в домівці стрічає сама.
           Немає такої біди і муки,
           ніж сумно з-під сивих брів
           дивитись щодня, як внуки
           ростуть без своїх батьків.
           За те, що ми в космос знялися,
           що нині здорові й живі,
           я пам'ятник бабі Онисі
           воздвиг би на площі в Москві.
           Щоб знали майбутні предтечі
           в щасливій і гордій добі:
           їх горе на утлі плечі
           Онися взяла собі.
           Щоб подвиг її над землею
           у бронзі дзвенів віки,
           щоб всі, ідучи повз неї,
           знімали в пошані шапки.

        КРИВДА
        Новела
     У Івася немає тата.
     Не питайте тільки чому.
     Лиш від матері ласку знати
     Довелося хлопчині цьому.
     
     Він росте, як і інші діти,
     І вистрибує, як усі.
     Любить босим прогоготіти
     По ранковій колючій росі.
     
     Любить квіти на луках рвати,
     Майструвати лука в лозі,
     По городу галопом промчати
     На обуреній, гнівній козі.
     
     Але в грудях жаринка стука,
     Є завітне в Івася одно -
     Хоче він, щоб узяв за руку
     І повів його тато в кіно.
     
     Ну, нехай би смикнув за вухо,
     Хай нагримав би раз чи два,-
     Все одно він би тата слухав
     І ловив би його слова...
     
     Раз Івась на толоці грався,
     Раптом глянув - сусіда йде.
     - Ти пустуєш тута,- озвався,-
     А тебе дома батько жде-
     
     Біг Івасик, немов на свято,
     І вибрикував, як лоша,
     І, напевне, була у п'ятах
     Пелюсткова його душа.
     
     На порозі закляк винувато,
     Але в хаті - мама сама.
     - Дядько кажуть, приїхав тато,
     Тільки чому ж його нема?..
     
     Раптом стало Івасю стидно,
     Раптом хлопець увесь поблід -
     Догадався, чому єхидно
     Захихикав сусіда вслід.
     
     Він допізна сидів у коноплях,
     Мов уперше вступив у гидь,
     З оченят, від плачу промоклих,
     Рукавом витирав блакить.
     
     А вночі шугнув через грядку,
     Де сусідів паркан стирчав,
     Вибив шибку одну з рогатки
     І додому спати помчав...
     
     Бо ж немає тим іншої кари,
     Хто дотепи свої в іржі
     Заганяє буздумно в рани,
     У болючі рани чужі...

       ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА
           Мріють крилами з туману
           лебеді рожеві,
           Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
           
           Заглядає в шибу казка сивими очима,
           Материнська добра ласка
           в неї за плечима.
           
           Ой біжи, біжи, досадо,
           не вертай до хати,
           Не пущу тебе колиску синову гойдати.
           
           Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
           Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
           
           Темряву тривожили криками півні,
           Танцювали лебеді в хаті на стіні.
           
           Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
           Лоскотали марево золотим сузір'ям.
           
           Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
           Виростуть з тобою приспані тривоги.
           
           У хмільні смеркання мавки чорноброві
           Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
           
           Будуть тебе кликать у сади зелені
           Хлопців чорночубих диво-наречені.
         
           Можеш вибирати друзів і дружину,
           Вибрати не можна тільки Батьківщину.
           
           Можна вибрать друга і по духу брата,
           Та не можна рідну матір вибирати.
           
           За тобою завше будуть мандрувати
           Очі материнські і білява хата.
           
           І якщо впадеш ти на чужому полі,
           Прийдуть з України верби і тополі,
           
           Стануть над тобою, листям затріпочуть,
           Тугою прощання душу залоскочуть.
           
           Можна все на світі вибирати, сину,
           Вибрати не можна тільки Батьківщину.

                                  МОЯ МОВА
                                  Все в тобі з'єдналося, злилося -
                                  Як і поміститися в одній! -
                                  Шепіт зачарований колосся,
                                  Поклик із катами на двобій.
                                 
                                  Ти даєш поету дужі крила,
                                  Що підносять правду в вишину,
                                  Вченому ти лагідно відкрила
                                  Мудрості людської глибину.
                                 
                                  І тобі рости й не в'януть зроду,
                                  Квітувать в поемах і віршах,
                                  Бо в тобі - великого народу
                                  Ніжна і замріяна душа.


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447389


Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо