Слабошпицький Михайло
       Зайчик, що вважав себе сміливцем
                                 (Казка)

  Слабошпицький Михайло, Зайчик, що вважав себе сміливцем, сказка на украинском языке, украинская литература для начальной школыУ густому-густому лісі, в норі під старезним дубом жила дружна заяча сім'я.
   Заячі тато й мама часто відлучалися з нори. Вирушали в далекі мандри аж за ліс. Там було поле, а на ньому росли капуста, морква, буряки - всі заячі ласощі.
Малі зайчата мали суворий наказ гуляти тільки біля дуба і не відбігати від нього нікуди. Їм сказали, що в лісі повно хижаків. Упіймає хтось із них дурненьке зайчатко - і з'їсть.
Шестеро зайченят були дуже слухняними. Вони повторювали одне одному батьків-материн наказ і бігали тільки довкруж дуба.
А сьоме зайча - вродиться ж таке! - зовсім не знало послуху.
Гайнуть тато й мама з нори, і воно вистрибом за ними.
Наздогнати не наздожене. Тільки миготіння лап побачить і помахи хвостів.
Сяде на задні лапки і журно скаже:
- О, знову наче вітер поніс їх! А куди ж подітися мені?!
Виповзуть з нори шестеро слухняних зайчат - і до нього:
Ти знову хочеш утекти з дому? Хочеш, щоб тебе вовк з'їв?
- А я вовка не боюся! - хвалиться перед ними.
- Тебе лисиця впіймає...
- Я й лисиці не боюся!
Вони докірливо похитують вухами, а він усе вихваляється перед ними:
- Я нікого-нікого і нічого-нічого не боюся! Я - не простий заєць, я - хоробрий заєць!
І вистрибом у кущі.

- Гасає по галяві, нюхає квіти, ласує полином, п'є воду з лісового струмка. Та ще й приказує при тому: "От добре, що я такий сміливець! Може, я - найбільший сміливець на весь наш ліс!.."

Кілька днів так весело думав зайчик.

Аж якось він прибіг на сонячну галявину і загубив назавжди ту думку. Може, її потім підібрав хтось із лісових мешканців.

Зайчик нюхав квіти, хрумав полинові стебла, а потім грів проти сонця допитливого носика. І раптом якраз навпроти нього щось загупотіло, затупотіло, зашелестіло. А потім голосно чхнуло. Аж луна по всій галявині пішла й між дерев далеко полетіла.
- Я бо...- сказав зайчик, але чогось заїкнувся і не скінчив.

Вушка йому несподівано затремтіли, як лист під дощем. А всередині стало так холодно, начебто там мороз ударив.
І тут зайчик зрозумів, що він не сміливий одчайдух, а звичайнісінький страхопуд.

- Ой! - жалібно стогонув він і хотів утікати, але лапки його не послухалися. Вони мовби вросли у землю і пустили коріння.
"Що буде?! Що буде?!" - застрибала, як білка на дереві, перелякана думка в його маленькій голівці.
А на нього вже мовчки сунули дві жахливі істоти. У них - чорні носи і чорні очі над носами світять. А на спинах у всі боки грізно стримлять колючки.
"Оце вони і є, хижаки, - гірко подумало зайча. - Заколють мене і з'їдять... Пропав, ой, пропав-пропав..."
Та хижаки не поспішали колоти його і їсти. Вони довго дивилися на нього й мовчали. Потім більше страховисько стало нюхати зайчика.
Зайча втислося в траву і чуло, як бухкає в землю його маленьке перестрашене серце. Мабуть, на весь ліс чути те бухкання.
- Пахне заячим молоком,- несподівано сказало колюче страховисько біля нього.
- Ага, - тремтячим голосом відповіло йому сіровухе,- бо я зайчик... Маленький, смирний зайчик.
- Сам бачу, що зайчик,- суворо відповів йому колючкатий.
- А ви... хижаки?

Вони переглянулися і засміялись.

- Тобі пощастило! Ми не хижаки, а їжаки. Ми нікого не чіпаємо,- сказали вони. І зайчик зрозумів, що вони даремно здалися йому страшними. От тільки голки...
- А навіщо вам голки! - запитав уже зовсім сміливо.
- Щоб захищатися від хижаків.

І тоді зайча розповіло своїм знайомцям, як воно їх спочатку злякалося Змовчало тільки про те, що вважало себе найбільшим сміливцем у лісі.

Їжаки допровадили його додому. Бо хоч у нього уже хвіст і не тремтів і ноги знову стали слухняними, однак він перелякано здригався на кожен шерех листя.

Удома він нічого не сказав про свою пригоду. Але й не хвалився, як було раніше, що він нібито найсміливіший сміливець. Ліг, натомлений, у норі і заснув.
І приснилося йому, що в нього на спині повиростало повнісінько гострих колючок. І тепер, подумав він уві сні, можна не боятися жодного хижака. Тепер можна бути справжнім сміливцем...
Зайчик радісно прокинувся й одразу ж мацнув себе лапкою за спину. Ніяких колючок там не було. Йому стало прикро-прикро, і він заплакав. А як усі сльози в нього скінчилися, розповів усе мамі й татові.

- Зате в нас найпрудкіші ноги на весь ліс,- заспокоїли вони його.- Ні в кого немає таких ніг!

І він зрозумів: кожному звірові дано щось таке, чого немає в інших. І з гордістю став роздивлятися свої довгі ноги.

...Якщо вам пощастить десь побачити гарного прудкого зайця із кумедно задертим хвостом - знайте: то може бути й він.

Той зайчик, що колись вважав себе найсміливішим із усіх. Він уже давно виріс і став зовсім дорослим.
І втік з цієї казки, щоб побачити все на світі.


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447386


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо