Читайлики.ru Электронная библиотека для детей

Веснянка

(З драматичної поеми "Над Дніпром")

А вже красно сонечко

Припекло, припекло,

Яснощире золото

Розлило, розлило.

На вулиці струмені

Воркотять, воркотять.

Журавлі курликають,

Та летять, та летять.

Засиніли проіски

У ліску, у ліску...

Швидко буде земленька

Вся в вінку, вся в вінку.

Ой сонечку-батечку,

Догоди, догоди,

А ти, земле-матінко,

Уроди, уроди.

Айстри

Опівночі айстри в саду розцвіли...

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать...

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, -

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в'януть, де вічна весна...

Так марили айстри в саду восени,

Так марили айстри і ждали весни...

А ранок стрівав їх холодним дощем,

І плакав десь вітер в саду за кущем...

І вгледіли айстри, що вколо - тюрма...

І вгледіли айстри, що жити дарма, -

Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..

                        ГРИЦЕВІ КУРЧАТА

                                         Казка

                             Жив собі Максим убогий

                            Коло річки, край села.

                            Крім дітей та жінки, в його

                            Тільки курочка була.

                            Нанесла вона яєчок.

                            Вже й Великдень ось-ось-ось!

                            Хоч би кожному яєчком

                            Розговітись довелось!

                            Та старий Максим міркує:

                            "Поїдяться крашанки,

                            А коли підсипем квочку,

                            Будуть згодом курочки.

                            Швидко виростуть курчата,

                            Навесні почнуть нестись,

                            От тоді ми поласуєм!

                            Ласували ж ми колись..."

                            "Це не можна, - каже мати., -

                            Не годиться, ні!.. Та як?

                            Щоб без крашанки Великдень?!

                            Любі діти, чи не так?"

                            "Правда!" - діти закричали...

                            Згодом мати додала:

                            "Дев'ятнадцять дам під квочку,

                            Десять буде для стола".

                            "Хай по-вашому вже буде!" -

                            Каже з усміхом Максим.

                            І пішов собі із хати.

                            Мати вийшла теж за ним,

                            На город пішли садити,

                            Та була уже й пора...

                            В хаті ж праця закипіла:

                            Малювала дітвора.

                            Писанки на диво вийшли!

                            Гриць слона намалював.

                            Слон звів вгору жовтий хобот

                            І на сині ноги встав.

                            Далі взявся за ведмедя.

                            Вуха білими зробив,

                            Тулуб синькою побарвив,

                            Дві ноги почервонив.

                            А Маруся жовту жабку

                            Посадила на сучок.

                            В лапку їй встромила мушку,

                            В другу - китицю квіток.

                            Далі діти малювали

                            Лева, тигра, борсука,

                            Не забули і овечки,

                            І лисиці, і вовка.

                            Дуже гарно у Наталки

                            Вийшов зайчик на лужку,

                            Усміхаючись, підносить

                            Він капусту їжачку.

                            А найменшенький, Івасик,

                            Кицьку тільки що кінчив.

                            Що за мила вийшла кицька!

                            Ще і стрічку почепив.

                            Гриць скінчив уже й верблюда:

                            Височезний, три горби!

                            Звів він голову угору,

                            Тягне листя із верби.

                            Домальовував Івасик,

                            Та вже в хаті аж гуло!

                            Діти плигали, сміялись...

                            Так їм весело було...

                            Аж у хату батько й мати...

                            Мати скрикнула: "Ой, жах!

                            Я ж яєць ще не варила...

                            Хто?! Пізнаю по очах!!"

                            Як німі, сиділи діти...

                            Та всміхнувсь старий Максим:

                            "Не біда: на тісто підуть!

                            Я й сире яєчко з'їм...

                            Так, під квочку дев'ятнадцять

                            З решти будуть писанки.

                            Воно, варені смачніші...

                            Зате маєм малюнки!"

                            Так, як сказано, й зробили...

                            Треба йти негайно в хлів!

                            Всі пішли: і батько, й мати,

                            Гриць на місці вже сидів.

                            Бідна квочка так зраділа,

                            Мальовничим писанкам,

                            Що, зворушена, й не знала,

                            Що казати діточкам.

                            Ось і смеркло. Усі разом

                            Повечеряли й лягли.

                            Та заснути чомусь діти

                            Довго-довго не могли.

                            Все їм згадувались звірі,

                            Кожний сам себе питав:

                            Чи не краще, коли б чорним

                            Вуха він намалював?..

                            Або чом живіт ведмедю

                            Він зеленим не зробив?..

                            Та голівоньки дитячі

                            Сон на подушки схилив...

                            II

                            Аж три тижні бідна квочка

                            Пробула на писанках!

                            Коли б глянули на неї,

                            Вас пройняв би просто жах!

                            Як вона змарніла, схудла!

                            Самі шкіра й кісточки...

                            Гола... Краще не дивіться

                            Ви на неї, діточки!..

                            Тільки серце в неї билось

                            Усе радісніш, сильніш...

                            Залишилось ще посидіть,

                            Почекати тільки ніч!

                            І коли почувся вранці

                            У шкарлупу перший стук,

                            Квочка наче підлетіла

                            Після довгих, довгих мук!

                            І, щаслива вся, в повітрі

                            Враз спинилася вона...

                            Коли - зирк! Стоїть на спині.

                            Де? У кого? У слона!

                            Дійсно: вилупилось першим

                            Чепурненьке слоненя.

                            Не занадто ще велике...

                            Ну, як з доброго коня.

                            Далі з ревом, криком-риком

                            Лев вискакує з яйця.

                            Тихо виліз тигр з-а левом,

                            Далі лупиться вівця.

                            За верблюдом нявка-кицька,

                            Ось і зайчик, і борсук...

                            Метушаться вовк, лисиця,

                            Вже і жабка: стук та стук!

                            Спочатку вжахнулась квочка,

                            Ледве в безвість не втекла!

                            Та отямилася згодом

                            І квоктати почала.

                            Гриць усе це чув і бачив,

                            Та не мав чогось страху,

                            Хоч для більшої безпеки

                            Зліз обачно на вільху.

                            Квочка стала хвилюватись,

                            Малеч кликати на збір.

                            Сполошилися курчата, -

                            Всім хотілося надвір.

                            Перша вийшла з хліву квочка.

                            Через неї плигнув лев,

                            Щось зачув, хвостом замаяв

                            І підняв страшенний рев!

                            Все замовкло, заніміло...

                            Наче цілий світ зомлів...

                            Навіть квочка, рідна мати,

                            Аж припала до землі.

                            Коли рев скотивсь поволі,

                            Громом в прірвах одлунав,

                            Скочив тигр, роззявив рота

                            І сказав в повітря: "Няв!"

                            Далі вибігла лисиця,

                            Вовк, ведмідь, рябий борсук...

                            Жабка плигнула з квітками

                            І найшла на груші сук.

                            І верблюд з трьома горбами

                            Вийшов з хліву, подививсь...

                            Щось було не до вподоби,

                            І він, плюнувши, скрививсь.

                            За вівцею вибіг зайчик.

                            Міг би легко він втекти.

                            Та кого йому боятись?!

                            Це ж все сестри та брати!

                            Без страху підбіг до вовка,

                            На плече йому схиливсь,

                            Але вовк зубами клацнув,

                            І наш зайчик затрусивсь.

                            Правда, деяким звіряткам

                            І ніяково було:

                            В того ока не ставало,

                            В інших зайве прибуло.

                            Той примушений скакати

                            Був лише на трьох ногах.

                            І дарма четверту ногу

                            Він шукав по всіх кутках.

                            Решта всі були здорові,

                            Раді зеленій траві...

                            Тільки слон не вліз у двері

                            І лишився у хліві.

                            А вкінці і він виходить

                            З жовтим хоботом у двір...

                            Тупа синіми ногами

                            І вгорі спиняє зір!

                            "А що то сидить на гілці?!

                            Мамо, зараз же кажіть!"

                            "Та це. Гриць наш! - каже квочка, -

                            Він ізлізе й побіжить..."

                            "Так це він? Зітру на порох!

                            З мене посміха робить?

                            Ноги синькою побарвить?!

                            Жовтий хобот причепить!"

                            І трубу свою до Гриця

                            Простягає лютий слон...

                            Крикнув Гриць - і враз... прокинувсь...

                            Був, на щастя, це лиш сон...

                            Всі прокинулись від крику...

                            Хто кричав - ніхто не зна...

                            А в хліві куняє квочка...

                            Що то висидить вона?

***

Гроза пройшла, і сліз безкрає

На листях, травах, на квітках,

Ласкаво, ясно сонце сяє

І відбивається в сльозах.

***

Гроза пройшла... зітхнули трави,

Квітки голівки підняли,

І сонце, тепле і ласкаве,

Спинило погляд на землі.

Здаля розвіялись тумани,

Знов ясно, пахощі, тепло...

Спинилась кров, замовкли рани...

Прибите серце ожило.

Літає радість, щастя світе,

Дзвенять пташки в садах рясних,

Сміються знову трави, квіти...

А сльози ще тремтять на них.

ПІСНЯ

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі на шаблях

І жити і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

НАД КОЛИСКОЮ

Спить мій малесенький, спить мій синок...

Спить він, наслухавшись дивних казок.

Нащо ж ти віченьки знову розкрив?!

Спи, моя пташко, то вітер завив.

Стогне і виє уже він давно,

Б'ється і стука у наше вікно...

Геть, розбишако, в далекі степи!..

Спи, моя ластівко, солодко спи!

Ось уже й вітер зовсім занімів...

Мабуть, заснуть під намет полетів...

Холодно зараз в лісах і лугах -

Все потонуло в глибоких снігах.

Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять,

Затишок хочуть собі відшукать.

Ось, вони вгляділи, кущик стоїть, -

Годі! Давно вже лисичка там спить.

Кинулись знову кудись на грядки -

Ой, там ночують сьогодні вовки.

Краще ви в поле біжіть, за лісок...

Знайдете там ви соломи стіжок -

Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,

щоб не знайшли вас голодні вовки...

Спи ж, мій малесенький, годі гулять...

Зайчики білі давно уже сплять.

***

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче, і миліш,

І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! рідна мова!

Що в єдине нас злива, -

Перші матері слова,

Перша пісня колискова,

Як розлучимось з тобою,

Як забудем голос твій,

І в вітчизні дорогій

Говоритимем чужою?!

Краще нам німими стати,

Легше гори нам нести,

Ніж тебе розіп'ясти,

Наша мово, наша мати!

Ні! В кім думка прагне слова,

Хто в майбутнім хоче жить,

Той всім серцем закричить:

"В рідній школі рідна мова!"

І спасе того в недолі

Наша мрія золота,

Наше гасло і мета:

Рідна мова в рідній школі!