Леся Українка
                               Метелик

 Леся Українка, Метелик, Лариса Петровна Косач-Квитка, украинская литература для начальной школы, украинскую литературу скачать бесплатно, стихотворения на украинском языке Бідний нічний сірий метелик сидів у темному вогкому льоху, за бочкою з капустою. Сидів він сумно, стуливши свої темні крильця. Так смутно йому було, дармащо не був він таким самотнім, - мав таки сусіда: сусід той був лилик. Але з того сусідства невелика була користь для метелика: лилик був неговіркий, понурий і до того ще з якимсь презирством дивився на бідного метелика, - сказано, нерівня!

Лилик сидів тихо в своєму куточку, ні за чим не жалкував та нічого й не бажав, хіба тільки кута ще темнішого, щоб сидіти там спокійно і ніколи того прикрого, вразливого світла не бачити. Правда, тут у льоху теє світло не дуже докучало, - а все таки часами дехто надходив зі свічкою, навіть часом над бочкою нахилявся, набираючи капусти, - і це було дуже прикро лиликові. Коли б сила, він теє світло крилами згасив навіки!

Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув, що десь є сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь. Та не міг метелик розібрати, що то воно таке теє світло і яке воно повинно бути.
У темному куточку промінець той був ледве примітний, - тоненький, як ниточка, та блідий, мов погляд недужої дитинки. Летіли шукати того світла метелик не мав відваги й сили.

Хто знає, може наш метелик так і вік свій короткий звікував би у темряві самотній, - та інша доля судилася йому. Якось прийшла служниця по капусту до льоху та й поставила свічку долі, якраз навпроти метелика. Боже, яким величним, блискучим, повабним здалося метеликові те світло! Він затріпотів крильцями і хотів кинутися на нього, але служниця в ту хвилину взяла свічку й подалася геть із льоху. Не втерпів метелик, забув своє безсилля, забув свою несвідомість.
"Світло, світло!" - і полинув за ним. Лилик тільки свиснув йому вслід, потім заліз ще далі за бочку й заснув. Нічого йому ніколи не снилося. А метелик летів та й летів за тою свічкою так швидко, скільки сил було в його крильцятах.

Аж ось опинився у великій кімнаті, де сиділо за столом велике товариство. На столі стояла ясна-ясна лямпа, - метелик аж оторопів від того проміння і безсилий упав на стіл, тріпочучи крильцями. Хтось із товариства хотів був його прогнати зі стола, але він, опам'ятавшися, знову зірвався й почав кружляти понад лямпою щораз меншими і меншими колами: хотів бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалася лямпа. Чи думав він, що там життя стратить?
Хто ж бачить смерть у сяєві? Воно горить, миготить, міниться, - там світло, там життя! Метелик летить все ближче, ближче до згубливого світла.

Даремне його відганяли. І от влетів він у самий полумінь. Трісь! Оце ж йому й смерть! Лямпа спалахнула, а далі знову почала горіти з такою самою ясністю, як і перше. "Дурне створіння! - мовив хтось із товариства: - Хто велів йому летіти на вогонь? І женуть його, так ні, лізе! Дурному дурна й смерть!"

А хіба ж розумнішою була б його смерть, якби він навіки заснув у темному льоху? Те світло спалило його, але він рвався на простір! Він шукав світла!


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447182


Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо

x