Читайлики.ru Электронная библиотека для детей

              Олена Пчілка
                     Вірші
      До діточок
Годі, діточки, вам спать!
Час давно вже вам вставать!
Гляньте: сонечко сміється,
В небі жайворонок в'ється,
В'ється, радісно співає, —
Він весну вам сповіщає!
А весна та чарівниця
Щиро вам несе гостинця;
Пташка, рибка, звір на волі,
Божа пчілка, квітка в полі, —
Всі весною оживають,
Весну красну прославляють.

Весняні квіти
Весна чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.
І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна —
Всі квіти весняні,
Веселі, кохані,
З-під листя виходять,
Голівки підводять
Од сну зимового
До сонця ясного!
Ті квіти дрібненькі,
Мов дітки маленькі,
Розбіглись у гаю,
Я їх позбираю
В пучечок докупки —
Для мами-голубки!

Вишеньки-сережки
— Ой вишеньки-черешеньки!
Чи великі гроші
Заплатила за вас мама?
Такі ж ви хороші!
Іздалека вже вас видно,
А як стільчик взяти,
Отоді-то вже вас можна
Добре пильнувати! —
Бере стільчичок Галюня,
На його злізає,
Та вишеньки-черешеньки
Любо розглядає.
— Чи не взяти б ягідочку,
Або пару, може?
А як, може, сваритиме
Матуся! Ох, Боже!..
Каже нянька, що варити
Хотіла матуся...
«Варитимуть», «сваритимуть!» —
Міркує Галюся.
Та хіба вже так багато
Отам позначиться,
Як одною ягідкою
Хтось полакомиться?..
Тільки трудно розрізнити
Вишеньки гарненькі,
Бо докупочки зрослися
Хвостики міцненькі.
— Ну, дарма! Ще буде й краще, —
Думає Галюся, —
Я візьму собі дві пари,
Тепер не боюся.
Як повішати на вушка
Сережки неначе,
То сварить не буде мама,
Хоч уже й побаче;
Лише любо засміється,
Любо поцілує,
Та ще більше тих «сережок»
Галі подарує!

Дивна хатка
Як пішов же я в мандрівку —
А було воно саме в Петрівку, —
Була на мені шапка-бирка,
А за поясом гостра сокирка,
Через плече добра торбина,
Як у хазяйського сина:
Сокирка в пригоді знадобиться,
А з торбини хлібом-сіллю живиться.
Іду та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Самакнишова,
Стріха цибульова,
Млинцем зачинена,
Ковбасою защіпана,
Салом замикана,
Маслом запечатана.
Лизнув я масла — одпечаталось,
Куснув я сала — відімкнулося,
Гризнув ковбаси — відщепнулося.
Над'їв млинця — відчинилося.
Увійшов я в хатку.
Скинув сиву шапку;
Аж там таке —
Матінко, яке!
Яєшня шкварчить,
Тоненько пищить;
Борщик з рибою кипить,
На всю хату клекотить.
А пироги в боки,
Вареники в скоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
Ті, що високо стрибали,
У сметані потопали,
А я на їх ласку мав,
По одному витягав,
Хорошенько поживав, —
У бездонний глечичок складав.

Дрібненьки грушки
Галя з мамою в садочку
Груші в кошичок збирає;
Себто — мама більш пильнує,
Доня ж — тільки помагає.
— Що ж ти, Галочко, минаєш?
Он же, бачиш, у травиці
Ще грушок зосталось зо три.
— То, матусенько, гнилиці!
— А оці дві онде, бачиш?
— То, мамусю, дуже дрібні!
Нащо нам грушки такії?
Та хіба ж такі ми бідні? —
Мама вмовкла та в травицю
Все пильненько поглядає,
Нахиляється й помалу
Груші в кошичок складає.
Літо любеє минуло!
Ох, недовго пробуває!
Десь лиха зима взялася,
Снігом землю укриває!..
Вже й Різдво якось надбігло,
Ось і Свят-вечір у хаті,
Всі клопочуться, радіють
І убогі, і багаті.
На столі і пиріжечки,
І кутя, й узвар укупці —
Все завдяки чи бабусі,
Чи матусеньці голубці!
Тож і Галя коло мами
Їсть узварець, поживає;
З'їла зо дві, зо три грушки
Та уголос і питає:
— Де таких, матусю, добрих
Грушечок оце достала?
— А се тії, — каже мама, —
Що в садочку ти минала!..

Зайчатко й хлоп'ятко
Зайчик сірий плиг та скок
З поля чистого в лісок.
Через пень, рівчак, колоду;
Ненароком якось в воду,
Спотикнувшись, зайчик — бух!
Де не взявся тут пастух:
Невеличке те хлоп'ятко
Пасло в лісі десь ягнятко.
Отже, скинувши торбинку
Та полатану свитинку,
Хлопчик кинувся в озерце.
А в зайчатка з жаху серце,
Як та пташка, в грудях б'ється!
Та хлоп'я собі сміється:
— А, попався, небораку!
Ще не вмер ти з переляку? —
Бідні сіренькі зайчата!
Небезпечно їм гуляти!
Хто що хоче з ними робить:
Б'є з рушниці, псами гонить,
А до того ще й глузує,
Бо ніхто не зна, не чує,
Як ті зайчики вмирають,
Скільки мук вони приймають!..
Ухопив зайча за вуха,
Хлопчик потім скільки духу
З ним на берег випливає,
Де зайча подіть, шукає.
Бідний зайчик, як билина,
Весь тремтить — лиха година,
Як на світ він народився,
Краще б був він утопився!
Тут замислилось хлоп'ятко:
«Що, як був би я — зайчатко?
Чи то й я б так всіх лякався,
Доки в руки не попався?
Та й з мене б так глузували?
Вбили б, шкурку теж зідрали?..
Як тужила б моя мати!»
У хлоп'яти оченята
Заблищали, мов росою,
Несподівано — сльозою.
— Ну, мій зайчику, на волю!
В ліс біжи по чистім полю!
Плигай знов собі та грайся,
Од людей гаразд ховайся! —
Крикнув хлопчик, а зайчина
Плигнув з рук, як хуртовина,
Що не зміг би й пес догнати
До своєї біг він хати.

Котик-мурчик
Котик-мурчик
Мій голубчик!
Він удвох зі мною,
Як риба з водою!
Кашку смачненьку
В мисочку новеньку
Матуся поклали,
На сніданок дали.
Я ту кашку виїдав,
Котик — мисочку лизав.
Коли б мама теє знали,
Були б котика нагнали!
А тим часом він наївся,
Коло мене умостився,
Стиха казочку муркоче,
А я слухаю охоче!

     Лелека
Полтавські примовки
— Лелеко, лелеко!
До осені далеко?
— Як замовкнуть жаби,
Як померзнуть баби,
Тоді осінь настане, —
Мені їсти не стане,
Полечу в інший край,
На той рік дожидай!

Метелик
Діти бігають, стрибають,
Далі — весело гукають:
— Ах, метелик!., подивіться!
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!

Як швидко літо проминуло
Як швидко літо проминуло!
Прийшла осінняя пора.
Немов на крилах полинуло
Кохане літечко з двора!..
Садок марніє потихеньку,
Пожовклі падають листки,
Вітрець не віє вже тепленько,
Жене понурії хмарки.
Посох горошок на городі,
Мачок вже цвіт давно згубив,
Високий соняшник на грядці
Журливо голову схилив.