Білоус Дмитро

     Диво калинове  (Збірка поезій)

 Білоус Дмитро, Диво калинове, збірка поезій, украинская литература 1-4 классЯк прислів’я чудове,

йде від роду до роду,

що народ - зодчий мови,

мова – зодчий народу. 

ВОГНИЩЕ РОДИННЕ

 На світі білому єдине,

як і дніпрова течія,

домашнє вогнище родинне,

оселя наша і сім'я.

Ми відтоді початки лічим,

як муж з камінням і паліччям

за звіром кидався вдогонь,

а жінка берегла вогонь,

 

вогонь, що предки розкладали,

здобутий ними від тертя;

пожитки різні, причандали,

що перейшли з первобуття.

 

Й слова житейські необхідні,

що проростали, як зерня,

вогнем освячені і рідні:

горнутись, горниця, горня.

 

Хоч їх походження і різне —

немає в цьому дивини.

Та дух вітчизни, материзни

несуть і досі нам вони.

 

Слова, що доти їх не знали,

первісні трепетні слова,

що зігрівали і єднали, —

і мова врунилась жива.

 

В щасливі і в тяжкі години —

куди б нам не стелився шлях

не гасне вогнище родинне,

в людських запалене серцях.

 

З ОДНОГО ДЖЕРЕЛА

 Де вам, друзі, траплялось,

щоб од міста, села

три ріки розливалось

з одного джерела?

 

Що не річка, то мова

прагне, рине у світ

од безсмертного Слова,

що про княжий похід.

 

Що не річка, то мова

з-понад волзьких степів:

це російська чудова —

гусел радісний спів.

 

Що не річка, то мова

з-над Славути-Дніпра:

українська чудова —

кобзи сонячна гра.

 

Що не річка, то мова,

де шипшини корал:

білоруська чудова —

ніжний видзвін цимбал.

 

Від Русі розливалось

три могутніх ріки.

І тепер побратались

на віки, на віки.

 

НАЙДОРОЖЧЕ

 Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав, які перетинали

гірські й морські кордони і на подив

багато бачили, багато знали.

 

Я їх питав із щирою душею:

— Яку ви любите найбільше мову? —

І всі відповідали: — Ту, що нею

співала рідна мати колискову.

 

Білоус Дмитро, Диво калинове, збірка поезій, украинская литература 1-4 классА ВІДГАДАЙТЕ-НО: ЩО Я ТАКЕ?

 Загадка

 А відгадайте-но: що я таке?

Всі хочуть, як народиться дитина,

щоб я було красиве і дзвінке,

бо носить все життя мене людина.

 (Ім’я)

 

ВІЧНО ЖИВА

 А мова не корилася царю —

ані царю, ані його сатрапам,

з орлом двоглавим стаючи на прю,

що брав її у пазуристі лапи.

 

Несла устами відданих синів

мужицьку правду, ту, що є колюча,

сміялася з ненависних панів,

що їхня правда на всі боки гнуча.

 

Плюндрованій, не надавали прав,

немов на звіра, об'являли лови.

Орел впивався в душу, тіло рвав —

він був безмозкий, хоч і двоголовий.

 

Заборонити дереву рости,

ширяти вольній птиці у блакиті,

живій ріці між берегів плисти,"

ходити сонцю по своїй орбіті?

 

Заборонить дощеві поливать

гінке стебло, щоб не зросло колосся,

поетові — писать і малювать,

щоб приректи народ на безголосся?

 

О як хотіла, прагла воля зла,

щоб ти була лиш суржик мішанина:

щоб вічно недорікою була

на втіху скалозуба-міщанина!

 

Хай давню жуйку міщанин жує,--

воскрели, піднеслися духом люди.

Бо є в народу Жовтень, Ленін є,

і рідна мова є і вічно буде!

 

ВЕСЕЛКОВИЙ РОЗМАЙ

 Порипують роменським шляхом гарби,

Сулою тихо хлюпають човни.

І плине люд з своїм нехитрим скарбом

на ярмарок у наші Курмани.

 

Вози на вигоні. Стирчать голоблі.

Корови й коні поблизу осель.

Горшки і хомути. Мішки картоплі.

І крутиться весела карусель.

 

А нам, малим, усе цікаве вдвічі:

хто звідкіля прибув до Курманів.

Вусатий дядько — з Ракової Січі,

той — з Білої Берези, той — з Тернів.

 

Хтось приміряє теплі рукавиці,

когось приваблює садовина.

— А ви звідкіль? — З Погожої Криниці,

ті — з Білопілля, ті — з Лебедина.

 

І назви в юнім серці зазвучали,

як щось казкове, дивне, чарівне,

немов далекі зоряні причали,

кудись манили, кликали мене...

 

Хто так назвав ті селища навколо?

Хто оспівав діброви і лани?

У небі місяць — як млинове коло,

а на землі — Климентові Млини...

 

Красо моя ти, Сумщино, Сумщино,

куди не кинь — барвистих слів розмай:

Ромен, Боромля, Липова Долина,

Березів Яр, Лука, Зелений Гай...

 

Так зберігає мова калинова

на гронах дивних свіжості росу,

щоб у майбутнє музикою слова

нести душі народної красу.

 

З ОДНІЄЇ МИ РОДИНИ

 Загадка

 З однієї ми родини

від Андрія до Ярини.

Як по одному, самі,

ми буваємо німі,

хоч і маєм різні назви

й добре знаєте всіх нас ви.

Певним станемо рядком –

заговоримо ладком.

Ми – писемності основа.

А без нас ніхто ні слова!

 Що це таке?

 (Літери абетки)

 

ДУХМЯНИЙ ДИВОСВІТ

 У спеку й дощ – без паніки –

і ясним гожим днем

з учителем ботаніки

ми влітку в мандри йдем.

 

Гудінням бджіл озвучений

духмяний дивосвіт:

і паничі тут кручені,

і королевий цвіт.

 

А хто розбризкав схилами

під гомінке цвірінь

цю жовту цвіть на килими,

цю золоту яскрінь?

 

Лист голий із росинками,

холодний, а на споді –

покритий волосинками

і теплий. То в народі

 

і стали мати-й-мачуха

ці квіти називати:

холодний верх – то ”мачуха”,

а теплий спід – то “мати”.

 

Спочинемо у тіні ми:

ось прямо біля ніг

із вузликами синіми

стоїть петрів батіг.

 

Та зовсім то не вузлики,

не плетив торочки, —

то неба сині кусники,

блакитні квіточки.

 

Всі назви ми записуєм

(а дощик — мов крізь сито).

Залитий парк мелісою —

немов меди розлито.

 

Уже до дому близько ми,

все рідне навкруги.

А нас дощу і блискавки

періщать батоги.

 

У спеку й дощ — без паніки

і ясним гожим днем

з учителем ботаніки

ми з подорожі йдем.

 

З КОСИ БУЗЬКО ЛЕТІВ НА БАЛКУ

 Каламбур

 З коси бузько летів на балку

(косар косу там брав на брус),

і сів бузько в дворі на балку,

на довгий дерев'яний брус.

 

РІДНЕ СЛОВО

 Ти постаєш в ясній обнові,

як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

кохана материнська мово!

 

Несеш барвінь гарячу, яру

в небесну синь пташиним граєм

і, спивши там від сонця жару,

зеленим дихаєш розмаєм.

 

Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

в сім'ї великій, вольній, новій.

 

КЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК

 Тарасик набігавсь,

примчав із двора.

Уже й за уроки

сідати пора.

 

Ось віршика вивчив,

задачі зробив.

В щоденник заглянув

тривогу забив.

 

Гласить неодмінний

шкільний записник:

«Принести до школи

клумачний словник».

 

Завдання у класі

він сам записав.

А що за словник то —

і досі не взнав.

 

Прибіг до бабусі,

що прала рушник:

— А що таке, — каже,

клумачний словник?

 

— Клумачний? — бабуся

на те хлопчаку. —

Та, мабуть, що носять

його в клумаку!

 

Сестричка сміється,

швидка на язик:

— Сам, — каже, — доклумай,

який це словник!

 

Та це вам не шахи,

це вам не лото:

кого не спитає —

не знає ніхто.

 

Спитав у сусіда —

вже дещо нове:

— В нас, — каже, — в будинку

письменник живе.

 

По радіо мову

веде про слова.

Слова — це перлини,

це дивні дива!

 

Піди ти до нього —

у нього книжки.

Він знає й розкаже

про всі словники.

 

Ну що ж, як розради

немає ніде,

в квартиру поета

Тарасик іде.

 

Ось дзвонить, заходить:

— Будь ласка, — гука, —

клумачного дайте

мені словника!

 

Поет усміхнувся:

— Ти просиш дарма:

клумачного, — каже,

в природі нема.

 

Клумачний... То, мабуть,

почулось... Пробач,

бо той, хто тлумачить,

той зветься — тлумач.

 

Буває, що слово

відоме давно,

а знає не кожен,

що значить воно.

 

І тут у пригоді

стає визначник

скарбів наших мовних —

тлумачний словник.

 

Тарасику, світла

твоя голова,

Ану, зустрічав ти,

наприклад, слова:

 

красуля, красоля?

Словник розгорни —

і зразу побачиш,

що значать вони:

 

красуля —красуня,

красоля — цвіток.

І тут же: краснуха —

хвороба діток.

 

Оце ж і тлумачний

словник! Зрозумів?

А є словники ще —

походження слів.

 

Любити життя —

звідси йде життєлюб.

А шлюб — від слюбитися

слюб — отже й шлюб!

 

Вивчатимеш мову:

слова — в голові,

любов до них — в серці,

в самому єстві.

 

— Слова в голові? —

розсміявся хлопчак. —

То, значить, для слів

не потрібний клумак!

 

Радіє письменник

з тямкого дружка:

— Як любиш, наука

тобі не важка.

 

Ціннюща в людини

до знань ненасить.

І їх за плечима,

тих знань, не носить.

 

— Спасибі! — Тарасик

додому побіг.

І ледве, зраділий,

ступив за поріг:

 

— Доклумав! — гукає

сестричці своїй.

А потім біжить

до бабусі мерщій.

 

Примчавши на кухню,

червоний, як мак:

— Бабусю, — кричить, —

не підходить клумак!

 

Ціннюща в людини

до знань ненасить.

І знань за плечима, —

гука, — не носить!

 

І ТАК І НАВПАКИ

 Загадка

 У нім — три літери, та ба —

іде на ньому молотьба.

А прочитай з кінця — і вмить

почне тобі мишей ловить.

 (Тік і кіт)

 

ІЗ ПРАДАВНЬОГО КОРІННЯ

 Що не мова — чудо, диво.

Чув, наприклад, ти оці

назви — як звучать красиво

білоруські місяці?

 

Перший — cтyдзень, другий — люты,

третій місяць — сакавік,

а четвертий — красавік...

Скільки ніжності в них чути!

 

Місяці в болгар і нині

всі зовуться по-латині:

януарі, февруарі,

март, апріл, але другарі

 

назви знають ще й народні,

що живуть і по сьогодні.

 

Січень в них — великий Січко,

лютий — менший Січка брат,

і тому малий він Січко,

хоч зима й не йде на спад.

 

Березіль же — баба Марта...

І живий тут кожен місяць:

той ріку скував не жартом,

той чобітьми глину місить.

 

Все підмітили народи, —

календар життя, природи!

Дивовижно йдуть у парі

і январь і януарі!

 

Все красиве, все погідне

у сплетінні запозичень,

і близьке всім нам, і рідне —

січень — студжень, Січко — січень.

 

Чуєш? Наче нив подзвіння,

щойно вистигне колосся...

Із прадавнього коріння

проросло, переплелося...

 

Полный текст книги вы можете Скачать



Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447411


Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо

x