Сосюра Володимир  Миколайович

                          Вірші

Сосюра Володимир Миколайович, Вірші, стихотворения для начальной школы, украинская литература для начальной школы, стихотворения на украинском языке читать онлайн* * *
Весняний сад, квітки барвисті,
пісні пташині в вишині,
і ти у сяйві і намисті
подібна сонцю і весні.

А в небі радість журавлина,
і даль степів, мов крил розмах.
моя кохана Україно,
такою ти в моїх очах.

Гвіздки твої пробили руки,
на вітрі коси золоті,
а в чорнім небі - круки, круки...
То ти розп'ята на хресті.

Огні померкнули ласкаві
в твоїх очах. Кругом штики.
Втоптали чоботи криваві
твоє намисто і квітки.

Та упаде удар огнистий,
у прах розсиплються штики.
Ми підберем твоє намисто,
знов розцвітуть твої квітки.

Луна пісень кругом полине,
тебе ми знімемо з хреста,
і ти воскреснеш, Україно,
моя ти страднице свята!

* * *
Вода десь точить білий камінь,
кує зозуля у гаю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.

Лечу, неначе та лелека,
дивлюся радісно кругом
і шахту згадую далеку,
де працював я юнаком.

Дінця солодкі, ясні води,
посьолка рідного огні
і той садок біля заводу,
де ми гуляли в давні дні.

Де ми любили і зростали
в країні споминів моїх,
у дзвоні вічному металу,
в цехах широких заводських

Там ще густіш над гаєм дими,
і дні садами розцвіли.
Копри із зорями ясними
нові копальні підвели.

Нові гудки пісні заводять,
як знак і щастя, і надій,
де за Дінцем встають заводи
в могутній величі своїй.

Шумлять сади над берегами
Вмаєї юності краю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.

ЗИМА
Сном блакитним заснули поля,
і долини, і гори, й діброви.
Одягла білу шубу земля,
білу шубу зимову.

Одлетіли давно журавлі
У південні країни з журбою,
і заснуло зерно у землі,
щоб проснутись весною,

коли очі закриють поля,
затремтять і тополі, і клени,
й скине білую шубу земля
і одягне зелену.

ЛІТО
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.

В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина...
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.

Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.

Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.

Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік...

Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.

***
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі...

Як та купина, що горить -- не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою --
і вічні ми будемо з нею!

* * *
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.

Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей...

Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п'є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим...

Весна вдягла у зелень віти в дуба,
уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
на цій чудесній, радісній землі!

ОСІНЬ
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.

В далечінь холодну без жалю за літом
синьоока осінь їде навмання.
В'яне все навколо, де пройдуть копита,
золоті копита чорного коня.

Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні й розкида кругом.
Скрізь якась покора в тишині розлита,
і берізка гола мерзне за вікном.

* * *
Солов'їні далі, далі солов'їні...
Знов весна розквітла на моїй Вкраїні.
На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки.
Знову серце б'ється молодо і дзвінко.

Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,
кращого за тебе я в житті не знаю!
Кращого не знаю, далі мої сині,
як весну стрічати на моїй Вкраїні.

У росі фіалки, ріки у тумані...
В серці сяють очі, рідні і кохані...
В птичім щебетанні все кругом проснулось,
і до мене знову молодість вернулась.

Я іду до гаю, і в блакить безкраю
серце моє лине й птицею співає
про весну чудесну на моїй Вкраїні...
Солов'їні далі, далі солов'їні!

УЧИТЕЛЬ
Учитель мій! Як ми тебе любили,
як слухали тебе в полоні юних мрій!
У пам'яті моїй тримає років сила
твій тихий карий зір і кашель твій сухий.

Ти нас повів закохано і сміло
в незнаний світ, чудесних повний чар.
В твоїх словах, що ми в серцях лишили,
пізнали ми любові й дружби жар.

Закони вод, вітрів, і хмар, і світла
одкрились нам у ті далекі дні.
З тобою наша молодість розквітла
і наших дум пориви огняні.

Як гарно нам в фантазії просторах
було блукать, все чарувало нас.
Звучав наш сміх в широких коридорах
під час перерв у той далекий час.

Твій добрий зір в моїй уяві лине...
Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,
ти вчив любити подвиги людини,
красу труда й безсмертний рідний край.

Ось ти ідеш повільною ходою
і слухаєш, як день шумить життям,
а ми, малі, вітаємось з тобою,
і тепло так всміхаєшся ти нам.

Урок останній. Сонце над землею
сіяло нам. Ми радісні були.
І у життя тепло душі твоєї
ми крізь вітри й негоди понесли.

Василь Мефодич, по тобі в скорботі
з нас не один заплакав і зітхнув,
коли в далекій рідній Третій Роті
на цвинтарі навіки ти заснув.

І хай з тих днів згубили лік ми рокам,
завжди, завжди, як сонячний салют,
для нас сіяє подвигом високим
твій благородний, безкорисний труд.

* * *
Шахти, терикони,
заводські вогні...
Місяць в травах тоне...
І пісні, пісні...

Доля ти піснярська,
доленько моя!
Сторона шахтарська,
син твій, син твій я!

Там, де обрій, в полі
неба мрійна гать.
Золоті тополі
за Дінцем шумлять.

Про крейдяні гори
не забуду я,
де молилась зорям
матінка моя.

Піснею лечу я
над простором нив,
землю я цілую,
по якій ходив.

Кров моя вирує
в жилах, наче спів...
Землю я цілую,
ту, що полюбив.

* * *
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській...

Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь...
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.

Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,
і рейок димний дзвін, і шахти на горі,
куди біжать, біжать вагончики з заводу,
смуглява дітвора, щасливі матері...

Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін,

Щоб він злетів орлом в простори наукові,
щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях.
Я шлю тобі слова безмірної любові,
донецький краю мій, на твій громохкий шлях.

Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.


* * *
Я пам'ятаю: у забої
рубали вугіль шахтарі,
де каганець боровся з тьмою,
як промінь ранньої зорі.

Там, над землею, неба шати,
весняних сповнені окрас.
Як важко лежачи рубати
блискучий вугіль раз у раз!

Але повіяв на дороги
свободи вітер весняний,
і шахтарям на допомогу
прийшли машини у забій.

Вони помножили нам сили
за щастя в трудовій борні,
і кайла крицю замінили
комбайна мускули стальні.

Як сон далекий, рабства роки...
Погаснув каганець блідий,
і сяйва денного потоки
прийшли з машинами в забій.

Немов пройшли весняні грози
у штреках, темних і глухих...
Гуркочуть там електровози,
де коногона свист затих.

Іде шахтар. У нього сяб
маленьке сонце на чолі.
І серце піснею вітає
Атланта рідної землі.

За день у ночі горобині
він бився з тьмою недарма.
Це він, на радість Батьківщині,
всю землю на плечах трима.


Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447385


Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо

x