Читайлики.ru Электронная библиотека для детей

                      Степан Руданський
                             Переслів'я
                     (Віршовані небилиці)
Народився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.

А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.

В дупло руку - не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди по дуплі -
Та й сам улізаю.

Ходжу голий по дуплі...
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.

Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.

Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.

Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.

Давай тоді йому зад
З верби підправляти,
Як підправив, та й заліг
На годинку спати.

А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.

А для моїх шпаченят
Того було й треба,-
Додряпались по вербі
До самого неба.

Прокинувся - до шпаків -
Та де вже, до ката!..
Аж на небі половив
Мої шпаченята...

Повертаю до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась
Та й, знать, побрикала

Щастя тілько, що святі
Не горшки ліпили,
Але якось на той час
Гречку молотили.

Розказав я їм біду,
Випросив полови
Та з полови ізсукав
Мотуз прездоровий.

Вп'яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу за сім миль
Мотуза не стало.

Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.

І спускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.

І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Моя середина.

А рій якось пролітав
Та туди й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.

Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!
Мотуз рветься - я в багно
Чуть не з головою.

А тут якось по багні
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.

Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая несе
Голодного вовка.

Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця і на чуб
Хвостом обернувся.

А я за хвіст: "Гуттю-га!"
А вовк налякався
Та як скочить, - я і - гоп!
На світ показався!


II

Ото уже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
Батька ще й не було.

То, бувало, коли хто
В гості запрошає,
То дід сяде на полу
Та мене й питає:

"А хто,- каже,- піде з нас?"
То я його гладжу:
"Та хто б, діду, не пішов,
Все то їдно,- кажу.-

Або я туди піду,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду".

А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
"Що,- каже,- робити?"

"А що ж,- кажу,- тра комусь
Їхати в дубину!"
То, бувало, й каже дід:
"Хто ж поїде, сину?"

То я й кажу: "Хоч сидіть,
А я не поїду;
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!"

То, бувало, й їде дід...
А раз-таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.

Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! -
Заєць з-під ломаччя.

З-під ломаччя та у ліс.
"Гуттю-га! на зайця!"
Коли ми до тих ломач,
Аж там сиві яйця.

"Заберімо!" - "Заберім!"
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.

Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня.
Квокче коло двору.

"Пійми, сину!" Я пійняв,
Посадив на яйця...
То ми мали з тих яєць
Шість волів від зайця.

А ми воли запрягли,
Припічок зорали
Та такого ми тоді
Того хліба мали!..

Що як ото нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая їдна
Сама прийшла жати.

І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.

"А що, сину?-каже дід.-
Треба спогадати,
А де-то ми ті скирти
Будем закладати?"

То, бувало, я лежу
Та й дідові раджу:

"Адже у нас комин є,
На комині! - кажу.-

На комині як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!"

То, бувало, святий хліб
Аж комин колише!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.

А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Ото мишей і зачув,
В закутку закрався...

Та як хвостом замахнув -
Лихі б його з'їли! -
То в помийницю скирти
Так і полетіли!


III

А ото вже дід підріс
Та й і одубився;
Після нього через рік
І батько родився.

Та ото вже тра було
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив,-
То-то було жити!

Все їднакове було:
Здатність, і заможність,
І хазяйство, й ремесло,
І смак, і набожність.

Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.

Мати ходить цілий день,
Тільки оглядає,
А ми з батьком уночі
Вудку закидаєм.

То, бувало, таки так
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.

А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед дня
І не пустять, може,

То, бувало, уночі
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.

Купувати коли що -
Аж рука дрожала,
А як купимо - зато
Аж земля движала.

І то ж то ми розжились,
Дві світлиці мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!

А одежі що було!
Боже, твоя воля!
Вісім, було, свит бери,
А все плечі голі.

А якеє ж то ми ще
І хазяйство мали,
Всі сусіди коло нас
В два плуги орали.

А воли які були!
Рога не дістати,
Бо чорт його таки й мав
Кому діставати.

А орати як зорем,
То вже чиє краще?
То не наше, а чуже,
То чуже, не наше.

А раз мати колись нам
Збитка ізробила:
Взяла батьковий кожух
Та й гречку накрила.

А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла -
Чисто гречку з'їла.

А було колись у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через ню
І то позбували.

Як умерла - де було
Домовини взяти?
Мусили вже для біди
І теє віддати.

Та ще потім по біді
І обід справляли,
Взяли собі понад став
Людей поскликали.

Та й просимо їх удвох:
"Пийте юшку, люди!
Як вип'єте теє все -
То там рибка буде!"

А тепер ми розійшлись,-
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.

Батько п'яний все держить
За шинок рукою,
А я орю, як уп'юсь,
Носом за корчмою.