Степан Руданський
                             Переслів'я
                     (Віршовані небилиці)
Руданський Степан, Переслів'я, віршовані небилиці, стихотворения на украинском языке, стихотворения для начальной школыНародився я на світ,
Як їдного рання
Моя ненька забагла
Шпаків на снідання.

А я, хлопець-молодець,
Пожалував мами,
Серед лісу відпитав
Дупло зі шпаками.

В дупло руку - не іде,
Голови не впхаю,
Сюди-туди по дуплі -
Та й сам улізаю.

Ходжу голий по дуплі...
Шпаченят до ката!
Я в пазуху й загорнув
Тії шпаченята.

Вилізати б, так не то!..
Я й домудрувався,
Лиш сокиру притащив,
З дупла прорубався.

Гиц із дуба на коня!
Кінь собі брикає,
А сокира моя все
Зад йому рубає.

Нагадався за сім миль,
Назад подивився,
А у коня, як на сміх,
Лиш перед лишився.

Давай тоді йому зад
З верби підправляти,
Як підправив, та й заліг
На годинку спати.

А кінь ходить по траві,
І перед пасеться,
А зад росте та й росте,
Аж до неба пнеться.

А для моїх шпаченят
Того було й треба,-
Додряпались по вербі
До самого неба.

Прокинувся - до шпаків -
Та де вже, до ката!..
Аж на небі половив
Мої шпаченята...

Повертаю до верби!
А верба й пропала,
Бо коняка напаслась
Та й, знать, побрикала

Щастя тілько, що святі
Не горшки ліпили,
Але якось на той час
Гречку молотили.

Розказав я їм біду,
Випросив полови
Та з полови ізсукав
Мотуз прездоровий.

Вп'яв до неба та й униз!
Мені й горя мало!..
Аж до низу за сім миль
Мотуза не стало.

Згори й кажуть, що скачи!
Але я не хочу,
Що вгорі собі урву,
То внизу надточу.

І спускаюсь собі вниз,
Мало й остається,
Ще б урвати кілька раз,
А мотуз не рветься.

І висів я кілька літ,
Мамина дитина,
І висохла, як дупло,
Моя середина.

А рій якось пролітав
Та туди й забрався,
Наніс меду, щільників,
Розхазяювався.

Наніс меду кілька пуд,
Ну його з бідою!
Мотуз рветься - я в багно
Чуть не з головою.

А тут якось по багні
І качка ходила,
На чуприну набрела,
Гніздо собі звила.

Яєць много нанесла.
За дітей помовка,
Аж нечистая несе
Голодного вовка.

Та фурнула з голови,
А той завинувся,
Поїв яйця і на чуб
Хвостом обернувся.

А я за хвіст: "Гуттю-га!"
А вовк налякався
Та як скочить, - я і - гоп!
На світ показався!


II

Ото уже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
Батька ще й не було.

То, бувало, коли хто
В гості запрошає,
То дід сяде на полу
Та мене й питає:

"А хто,- каже,- піде з нас?"
То я його гладжу:
"Та хто б, діду, не пішов,
Все то їдно,- кажу.-

Або я туди піду,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду".

А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
"Що,- каже,- робити?"

"А що ж,- кажу,- тра комусь
Їхати в дубину!"
То, бувало, й каже дід:
"Хто ж поїде, сину?"

То я й кажу: "Хоч сидіть,
А я не поїду;
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!"

То, бувало, й їде дід...
А раз-таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.

Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! -
Заєць з-під ломаччя.

З-під ломаччя та у ліс.
"Гуттю-га! на зайця!"
Коли ми до тих ломач,
Аж там сиві яйця.

"Заберімо!" - "Заберім!"
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.

Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня.
Квокче коло двору.

"Пійми, сину!" Я пійняв,
Посадив на яйця...
То ми мали з тих яєць
Шість волів від зайця.

А ми воли запрягли,
Припічок зорали
Та такого ми тоді
Того хліба мали!..

Що як ото нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая їдна
Сама прийшла жати.

І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.

"А що, сину?-каже дід.-
Треба спогадати,
А де-то ми ті скирти
Будем закладати?"

То, бувало, я лежу
Та й дідові раджу:

"Адже у нас комин є,
На комині! - кажу.-

На комині як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!"

То, бувало, святий хліб
Аж комин колише!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.

А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Ото мишей і зачув,
В закутку закрався...

Та як хвостом замахнув -
Лихі б його з'їли! -
То в помийницю скирти
Так і полетіли!


III

А ото вже дід підріс
Та й і одубився;
Після нього через рік
І батько родився.

Та ото вже тра було
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив,-
То-то було жити!

Все їднакове було:
Здатність, і заможність,
І хазяйство, й ремесло,
І смак, і набожність.

Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.

Мати ходить цілий день,
Тільки оглядає,
А ми з батьком уночі
Вудку закидаєм.

То, бувало, таки так
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.

А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед дня
І не пустять, може,

То, бувало, уночі
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.

Купувати коли що -
Аж рука дрожала,
А як купимо - зато
Аж земля движала.

І то ж то ми розжились,
Дві світлиці мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!

А одежі що було!
Боже, твоя воля!
Вісім, було, свит бери,
А все плечі голі.

А якеє ж то ми ще
І хазяйство мали,
Всі сусіди коло нас
В два плуги орали.

А воли які були!
Рога не дістати,
Бо чорт його таки й мав
Кому діставати.

А орати як зорем,
То вже чиє краще?
То не наше, а чуже,
То чуже, не наше.

А раз мати колись нам
Збитка ізробила:
Взяла батьковий кожух
Та й гречку накрила.

А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла -
Чисто гречку з'їла.

А було колись у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через ню
І то позбували.

Як умерла - де було
Домовини взяти?
Мусили вже для біди
І теє віддати.

Та ще потім по біді
І обід справляли,
Взяли собі понад став
Людей поскликали.

Та й просимо їх удвох:
"Пийте юшку, люди!
Як вип'єте теє все -
То там рибка буде!"

А тепер ми розійшлись,-
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.

Батько п'яний все держить
За шинок рукою,
А я орю, як уп'юсь,
Носом за корчмою.


Добавить комментарий

     

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447390


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо