Читайлики.ru Электронная библиотека для детей

Васильченко Степан Васильович

Мужицька арифметика

- Чи нема? у вас, Веселiю Йвановичу, яко? газети або  книжки!  -  питав хурщик Антiн монопольщика, зав'язуючи в хустину грошi за хуру.   Василь  Iванович,  панок  середнього  вiку,  червоненький,  з   круглим животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.

   - А навiщо тобi книжка? - спитав вiн, насупивши рiденькi брови.

   - Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була  в  хатi,  - одмовля? Антiн, - мабуть, i азбуки запам'ятав уже.

   - То тобi велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте  дiло - книжки читати! - став казати Василь Iванович, -  та  зовсiм  воно  й  не личить тобi.

   - Звiсне дiло, хiба треба, щоб нам були книжки в головi, -  згоджується Антiн, - часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..

   - То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене, - знов казав Антiн, трохи переждавши, - почитав би трохи по обiдi, щоб не скучати.

   - Хiба от що, - подумавши, сказав монопольщик, - я внесу тобi псалтиря. Для свята бiльше пiдходящо? книжки й не знайти.

   - Псалтир ? в мене,  Василiю  Йвановичу  -  мовив  Антiн.  -  Чи  нема? яко?-небудь iншо??.. Може, ? така, що пише про волю та про землю?

   Василь Iванович скосив набiк заскалене око й закусив губу:

   - Таких книжок, як ти кажеш, у мене,  братику,  не  водиться.  За  такi книжки - зна?ш, куди тепер ховають? - Василь  Iванович  суворо  глянув  на Антона. - Стережись, Антоне, книжок, як  огню,  -  по-приятельскому  раджу тобi. А коли вже тобi припала охота читати, то пiдожди - я тобi  дам  iншу книжку.

   Василь Iванович пiшов у другу кiмнату, одчинив шафу  й  став  ритися  в купi  якихось  паперiв  та  книжок.  Витягнувши  зiсподу   старенький,   в обшарпаних палiтурках, задачник ?втушевського, вiн обмахнув на йому  порох

i винiс Антоновi.

   - Оце тобi, Антоне, книжка, - казав Василь  Iванович,  -  оддаючи  йому задачника. - Не пуста яка-небудь  -  пользовита  книжка!  Тут  усяка  тобi задача - немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.

   -  Спасибi,  Василiю  Йвановичу,  -  сказав  Антiн.  Потiм   узяв,   не роздивляючись, пiд  руку  книжку,  попрощався  й  пiшов  iз  хати.  Василь Iванович стояв коло дверей i довго  дивився  йому  вслiд.  Потiм  тихенько захихикав.

   Веселий i радий, осмiхаючись у руденьку борiдку, пiшов  вiн  до  другої кiмнати обiдати.

   Одпочивши по обiдi, монопольщик узяв палицю й пiшов  на  проходку.  Йде Василь Iванович селом, палицею пiдпира?ться. Коло дворiв  i  хатiв  сидять гуртками чоловiки та жiнки,  гомонять  собi.  На  морiжку  пустують  дiти; спiвають десь дiвчата. В селi нема? бiльше "панiв", крiм Василя Йвановича, i вiн почував себе тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому, i вiн привiтно кива? ?м головою. Йому так приємно  бачити  почтивнiсть  до своєї особи.

   Ось iде селянин Литовка, - який  здоровенний  мужичура,  а  як  покiрно вклоняється, мов той дуб у час негоди.

   Догадується Василь Iванович,  чого  так  хилиться  перед  ним  Литовка: пiдходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко...

   "Нiчого, пiдождемо, - дума? вiн, - аби проценти в свiй час виплачував".   Йде далi  Василь  Iванович,  мугиче  собi  пiд  нiс  щось  божественне, хазяйським оком по селу роздивля?ться - чи нема? де непорядку.

   Нагримав на дiтей, щоб не пустували, зачепив  молодицю,  що  вийшла  до колодязя по воду.

   Дiйшов до Антонового двору. Бачить - у вишнику, коло хати, сидять люди, гомонять, смiються. Мiж ними - Антiн з книжкою.

   "Ага, книжечку мою читають! - подумав Василь Iванович. - Ну, нехай собi читають". Спинившись проти вишнику, вiн спитав:

   - Ну, що? Як книжечка - понаравилась?  -  А  нiчого  собi!  -  одмовляє Антiн, - веселенька книжка.

   - Ну, читайте, читайте собi! - промовляє Василь Iванович i йде далi.

   "Веселенька книжечка!.. - смiється вiн сам собi,  -  їм  що  не  ляпать язиком, аби ляпать. Та ще й iржуть собi! I  що  там  вони  знайшли  такого смiшного?"

   Потiм  його  стало  тягти  послухать.  Звернувши  з  дороги,  непомiтно пiдiйшов вiн до тину й став крадькома прислухатися.

   Слухає - Антiн читає по складах:

   - "Крестьянин обязался перевезти из города  50  ламп  с  тем  условием, чтобы за каждую доставленную в целости лампу платили ему по 5 коп.,  а  за каждую разбитую высчитывали с него по 1 р. 20 к.  При  перевозке  3  лампы разбились. Сколько заработал крестьянин за доставку ламп?"

   Антiн, дочитавши задачу до краю,  пiдняв  червоне  вiд  натуги  лице  й веселими очима оглянув слухачiв.

   - Питає: скiльки то вiн заробив? - смiючись, сво?ми  словами  переказує Антiн.

   - Не скажу вже, скiльки вiн там заробив, тiльки знаю, що як  стане  так заробляти, то скоро й останньо? коняки  збудеться,  -  додав  руденький  i жвавий Охрiм. - Хай йому бiс з такими заробiтками!

   - Це чи не буде так саме, - став розказувати дiд у бiлих штанях,  -  як назаробляв Захаркiв парубок у якономi?. Пробув тиждень  коло  молотилки  в пана, приходить у суботу ввечерi додому. "Ну, - каже батько,  -  давай  же оце, сину, грошi: завтра по?ду в мiсто - там дещо  купити  треба".  А  вiн став та й каже: "Оце хоч бийте, хоч лайте, а грошей не принiс нi шага!"  А батько: "Де ж ти, сучий сину, дiв? Загубив, чи, може, вкрали?" -  "Не  так було б менi, каже, шкода, коли б я загубив або вкрали, а  то  зовсiм  i  в руках не держав!.."

  Потiм i розказу?, що  там  уломилось  було  щось  коло вiялки, а вину на нього склали. Прикажчик вилаяв його на всi  боки  i  при рощотi не дав нi копiйки та ще  й  наказав,  щоб  приходив  одробляти  той збиток iще на тиждень. А батько слухав-слухав, далi й каже:  "Отак,  сину, завжди заробляй, то скоро хазя?ном станеш..."  То  чи  не  стiльки,  кажу,

заробив i той на лампах, як цей за вiялку, - закiнчив дiд. Усi засмiялись.

   - Лампа - рiч тендiтна, - казали другi,  -  торохнеш  возом  -  наробиш скла. I понесла його лиха година пiд таку хуру!

   - Пiдеш i пiд таку хуру, - сказав похмурий  чоловiк,  -  коли  в  хатi, може, й шматка хлiба нема?.

   Обмiркувавши справу з лампами з усiх бокiв, люди  примовкли,  i  Антiн, узявши книжку, став читати дадi.

   "Он яке дiло!" - подумав Василь Iванович i став прислухатися пильнiше.

   - "У помещика было, - читав далi Антiн, - в  одном  куске  857  десятин земли, в другом на 130 десятин больше, чем в первом, а в  третьем  на  150 десятин больше, чем во втором. Сколько десятин земли было у помещика?"

   Прочитавши задачу, Антiн став поясняти ?? по-сво?му:

   - В одному куску, каже, було аж 857 десятин, а в другому ще  бiльше  на 130, а в третьому й того бiльше!.. А потiм iще й пита?, - тут  Антiн  звiв палець догори й прищурив око, - скiльки ж то тi?? землi було в пана?

   - А, мабуть, чи не бiльше було, нiж  у  все?  нашо?  громади!  -  каже, осмiхаючись, один з гурту. - Коли б оце на всiх нас хоч один отой кусочок, то було б i нам, i дiтям нашим.

   - Ото кусочки! - моргнувши оком, сказав Охрiм. - Це не те,  що  в  тебе або в мене: з такими кусочками можна хазяйнувати! А коли  б  йому  в  одну руку - опруг та в другу - пiвопруга, а в третю - й зовсiм нiчого, -  отодi б нехай вiн похазяйнував! Поневолi пiшов би лампи возити!

   - А добре було б знати, скiльки то прийшлося б на двiр, коли б усю  оту землю та подiлити помiж нашими громадянами? - проказав похмурий чоловiк.

   Далi Василь Iванович уже не мiг терпiти. Вийшовши з-за тину, вiн  почав докоряти людей:

   - I навiщо б ото я базiкав отаке язиком?.. То ж книжка написана  зовсiм не для того; по їй треба вчитися арихметики, а ви казна-що витiваєте. Коли так читати, то краще зовсiм не читати!

   -  Та  ми,  Василiю  Йвановичу,  читаємо  так   собi,   з   нудьги,   - виправдувались люди, - аби чим час загаяти.

   - То не краще б було з нудьги взяти та  й  полiчити,  скiльки  вийде  в кожнiй задачi, - наставляв Василь Iванович,  -  тож  на  те  вона  i  є  - арихметика.

   Переднi чоловiки сидiли i вдавали, що  нiби  увiчливо  слухають  Василя Йвановича. А позаду Охрiм накивував бровою сво?м сусiдам i стиха гомонiв:

   - Це, виходить, така  арихметика  -  пановi  звозять  хлiб  з  поля,  а мужиковi нема з чого возити, то мороч голову - скiльки  то  всеї  землi  в пана!

   Скiлько душ пирснуло зо смiху,  проте  здержались,  щоб  не  зареготати голосно.

   - Бачте, - казав далi Василь Iванович, почувши смiх, -  смiєтеся,  а  й самi не знаєте, з чого. А я знаю, що нi один  з  вас  не  доведе  до  ладу задачу!

   - Де вже нам! - казали переднi. - Ми люди  малограмотнi  або  й  зовсiм неграмотнi: куди нам полiчити отаку силу!

   А Охрiм казав далi сво?м сусiдам:

   - Це, скажемо, так. У тебе, Микито, скiльки землi? Два опру гиє Ну i  в мене щось коло того. От зiйшлися ми та й балака?мо: а давай будемо  лiчити панову землю, коли сво?? катма. Ти скажеш:  стiльки  в  пана  землi!  А  я скажу: нi, стiльки! Ти скажеш: брешеш, бо  стiльки,  а  я  скажу:  нi,  ти брешеш! Потiм ти мене  -  цап  за  чуба,  а  я  тебе  по  уху  -  i  пiшла арихметика!.. А ось Грицько йде та й пита?ться: за вiщо то люди б'ються  - чи не за батькiвщину часом?

   Усi реготалися, вже не здержуючись. Василь Iванович став сердитись:

   - Варняка?те ви таке, що воно зовсiм не  до  дiла.  Я  ж  вам  кажу,  - намагався вiн пояснити,  -  що  в  задачниковi  тiльки  так  пишеться  про кого-небудь, аби було над чим рахувати.

   - То оте ж саме й ми кажемо, - перебив його Охрiм. -  Коли  вдома  чорт ма? чого рахувати, то давай...

   - Тьфу! - плюнув з серця  Василь  Iванович.  -  Давай  сюди  книжку!  - крикнув вiн до Антона й трохи не силою вирвав її у його з рук.

   - Вам книжки читать?.. Вам хвости волам крутити!  Ото  ваша  книжка!  - Василь Iванович повернувся й пiшов од гурту. Всi реготалися.

   - Знаєте, Василь Iванович! - крикнув Охрiм услiд монопольщиковi, - коли б довелося нам дiлити вашi 90 десятинок, то,  може  б  таки,  подiлили  по своїй, по мужицькiй, арихметицi.

   - Може, чи й подiлили б! - пiдхопив сумний чоловiк.

   Василь  Iванович  зразу  спинився,  мов  його  хто  сiпнув   за   полу, повернувся, хотiв щось казати. Потiм плюнув i  мерщiй  подався  до,  своєї монополії.

   - Бач, як закрутив носом!  Видно,  не  дуже  до  смаку  прийшлась  йому мужицька арихметика! - казали, смiючись, люди.

   - I звiдкiль принесла його нечиста сила! - казали другi.  -  Тiльки  де два-три чоловiки зiйдуться, то вже й його чортяка, хоч-не-хоч, внесе туди!

Не дав начитатись уволю. А шкода: втiшна була книжка!