Читайлики.ru Электронная библиотека для детей

Два морози, два рідненькі брати.
Брат старіший звався -
Ніс Червоний,
А молодший -
Синій Ніс на ймення.
Ой гуляють в полі два морози,
Поле чисте в кригу зодягають,
І говорить менший так до брата:
"Ой, мій братику, Червоний Носе!
Як би нам з тобою тут погратись,
Поморозити людей і звіра?"
Відмовля йому мороз старіший:
"Брате мій, морозе, Синій Носе!
Якщо, брате, хочеш ти погратись,
Хочеш ти людей, звірів морозить,
То не в полі треба нам гуляти -
Поле чисте снігом скрізь укрило,
Всі шляхи позамітало в полі,
Не проїде тут ніхто, не пройде,
Краще в темний ліс мерщій ходімо!
Хоч не так там просторо гуляти,
Так же втіхи буде нам багато:
Там і люди проїздять частіше,
А що звіра хижого - усюди
В лісі ми зустрінемо без ліку!
Буде там кому, морозе-брате,
Досхочу зморозити все тіло,
Зупинити кров гарячу в жилах,
Задавить дихання тепле в горлі
І з живого - криги шмат зробити".

І послухався молодший брата,
Вдвох побігли в темний ліс морози;
Біжучи, ще й граються морози,
На одній нозі стрибають жваво,
По дубках тріщать і по осиках -
Аж старий дубняк гуде і стогне
І риплять осики молоденькі.

Усміхнувсь мороз тоді старіший
(Він морозив вже багато всяких,
Тим і знав, кого дошкулить важче),
Усміхнувсь Червоний Ніс та й каже:
"Молодий ти, братику морозе,
Молодий ти,- каже, ще невчений!
Ну, та хай вже буде так, як хочеш:
Ти біжи за мужиком убогим,
Я за паном побіжу скоріше.
Прощавай, морозе Синій Носе!"
"Прощавай і ти! - йому той каже.
Засвистіли, гупнули, побігли.

***

От вже сонечко зайшло за лісом,
Погасає день короткий зимній,
І тоді ізнов у чистім полі
Ізійшлись докупи два морози,
Два морози, два рідненькі брати,
Ізострілись, почали питатись,
Хто награтись за день зміг найкраще,
Поморозить зміг хто дошкульніше.
От і каже більшому молодший:
"Попохекав, мабуть, коло пана,
Поки ти дошкулить зміг хоч трохи!
Та й не диво ж: навдягав одежі
Скрізь такої, що і не пролізеш:
Де вже там його тобі дошкулить!"
Засміявсь тоді мороз старіший,
Бо не вперше він уже морозив,
Засміявся він тоді та й каже:
"Ой морозе Синій Носе, брате!
Молодий ти, братику, невчений!
Так його допік я і дошкулив,
Що півдня він грітиметься в хаті,
Та і то ще хто й зна чи о дій де".
Здивувавсь тоді мороз молодший:
"А кожух, а чоботи та шапка?
Чи вони тебе і не спинили?"
Відмовля йому старіший знову:
"Та хіба від мене те пособить?
Я заліз до нього і в кожуха,
І у шапку, й чоботи у вовчі,
Та й почав без жалю дошкуляти.
Він вже й мнеться у кожусі, й гнеться,
І ховається у тепле хутро,
Часом крекче, а то й стогне часом
Або, міцно загорнувшись, тихо
Він сидить, не ворухнеться й трохи,
Мабуть, дума, що його покину,
Якщо він сидітиме тихенько,
А мені ще й краще дошкуляти!
А мені цього ж то тільки й треба!
Заходивсь я коло нього добре
І вже випустив його у хату
Тільки-тільки що живого трохи -
Буде згадувать мене довіку!
Ну, а ти з своїм же як? Награвся?"
Аж зітхнув мороз молодший тяжко:
"Ох, мій брате, мій Червоний Носе!
Правду ти казав мені, дурному:
Молодий мороз я і невчений!
Мужика я думав заморозить,