Грінченко Борис Дмитрович

                  Сопілка

                  (Казка у віршах)

Грінченко Борис Дмитрович, Сопілка, казка у віршах, украинская литература начальная школаУ хаті білій край села,

Під гаєм аж густим,
Сім'я маленькая жила:
Дідусь, бабуся з ним,
Та в них і діти ще були...
І в тій хатині всі
Вони тихесенько жили
Ще в давнії часи.
І хоч у них було дочок,
Дівчат веселих, три,
Але кохали над усіх
Найменшую старі.
І справді ж гарная була
Галюсенька у них,
Як зорі оченьки блищать
З-під брівок чепурних;
Рожеві губоньки малі,
Рум'янець на щічках,
І вся головонька була
У косах та в квітках.
Вона сміється - і навкруг
Мов сонечко сія,
Мов щастям вся оповилась
Безкраяя земля;
Вона засмутиться - й немов
І сонце примерка,
Не ті мов зробляться гаї
Й квітчастая лука.
Дитячим серденьком своїм
Любила Галя всіх:
І тата, й маму, і сестер
Любила двох своїх.
Але ж із заздрощів вони
(Хоч і ховались з тим)
Любити Галю не могли,
Було-бо заздро їм,
Що батько з матір'ю старі,
Хоч дуже люблять всіх,
А Галю жалують малу

Ще більш вони, як їх.

2
Веселе літо настає,
В гаях снують пташки,
Скрізь визирають із трави
Квітки, квітки й квітки.
Метелик в'ється по квітках,
Бджола дзвенить крилом,
Вітрець тихесенький біжить,
Цілується з листом.
"Пустіть нас,- просить
Галя,- в гай,
Там співи та квітки,
Ми стиглих ягід нарвемо
І поплетем вінки".
І кажуть їй тоді старі:
"А що ж хіба? Підіть!
Та на вечерю ягідок,
Як схочете, нарвіть".

3
Побравши глечики, пішли,
І в гаї ось вони...
Під кожним ягоди кущем
Червоні та смачні.
І ті дві більшії сестри
Не стали їх збирать,
їх рвуть не в глечики вони,
А тільки все їдять.

Галюся ж, хоч од їх обох
Найменшая сестра,
Але не їсть, а в глечик свій
Все ягоди збира
І дума: "Татові оце
Й мамусі я нарву".
І знов за ягідьми вона
Перегорта траву,
Шука, співаючи, в гаю,
Весела й чепурна,
І тільки часом до своїх
Сестер гукне вона:
"Чи не далеко ви зайшли?..
Щоб не блукати нам!..
Ідіть до мене ягід рвать!
Чи є багато й там?.."

4

Аж ось і вечір настає,
Зіходяться вони,
У більших ягідки нема
У глечику на дні,
А в Галі повен до країв.
І каже Галя їм:
"Вже пізно, вечір настає,
Додому ми ходім,
Бо, кажуть, бігають мавки
У лісі в пізній час.
Нарвала повен глечик я,
Чи повно і у вас?"
Та сестри ягоди свої
Не хочуть показать:
"Та одчепись від нас ти геть,
Тобі навіщо знать?"
Од неї нарізно пішли,
Галюсенька ж мала,
Їх серце бачучи, сама
Попереду пішла.

Грінченко Борис Дмитрович, Сопілка, казка у віршах, украинская литература начальная школа5
Шепоче більшая сестра
Сестрі середній: "Ось
Гляди лиш ти, коли б ще нам
Обом не довелось
І битим дома буть за те,
Що ягід в нас нема,
А Галька повний глек, дивись,
Нарвала і сама..."
"Це правда,- каже смутно та,
Хоч бить не будуть нас,
Та підлеститися вона
По всяк зуміє час.
За це і люблять так її...
І ось тепер у п'ять
На нас посваряться,- її ж
Ще будуть більш кохать".
І каже більшая: "Ану
Давай її вб'ємо
І в неї ягоди усі
Собі заберемо!
Тоді і батько й мати знов
Любити будуть нас...
Хіба нас хто побачить тут
У лісі в пізній час?
А дома скажемо: пішла
Од нас вона сама,
Ми думали: вона вже тут -
Хіба її нема?"

6
Галюся йшла собі сама,
Не чуючи біди,
Потиху стали здоганять
її вони тоді.
І не почулася вона,
Як тихо надійшли,
Відразу кинулись удвох,
Давити почали.
Вона не скрикнула й разу,
А глянула на них,
Докір німий у очах був
Журливих і ясних -
І вмерла тихо... І вони
її сховали там,
Де кущ калиновий пишавсь,
Схилившися гіллям...
Тоді вернулися удвох
І ягоди взяли,
І кажуть вдома: "Галю ми
Шукали й не знайшли".
Старі злякались і удвох
У темний ліс пішли,
І ніч усю шукали там,
Шукали й не знайшли.
Шукали потім не один -
Багато днів її,
Та не знайшли дочки вони
В гаю, в сирій землі...

7

В холодній ямі Галя спить,
Мина потроху час...
Ось вівці раз у гаї тім
Вівчар маленький пас
І, женучи їх через той,
Через зелений ліс,
Натрапив саме він туди,
Де кущ калини ріс,
Де Галя бідная моя
Навіки полягла...

Поглянув хлопець той: струнка
Калинонька була.
І цівку вирізав з куща,
Сопілку він зробив
І грать почав, і чує він
Чудово-дивний спів:

"Ой помалу-малу, вівчарику, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!..
Мене сестри з світу згубили,
Під кущем у лісі мене положили,
У холодній ямі мене поховали,
Ще й ногами землю зверху притоптали..."

Така-то жалібна була
Вся пісня та смутна,
Так в серце хлопчика того
Лилась немов вона,
Що він би й плакав та й ізнов
Чудовий слухав спів...

Так день минув, і вечір вже
Собою ліс покрив -
Додому вівці хлопець той
В своє село погнав,
А ідучи селом, ізнов
На тій сопілці грав.
І ось іде і грає він,
Грання смутне дзвенить,
Сопілка жалібно співа
І плаче, і квилить:

"Ой помалу-малу, вівчарику, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!..
Мене сестри з світу згубили,
Під кущем у лісі мене положили,
У холодній ямі мене поховали,
Ще й ногами землю зверху притоптали..."

І як проходив поуз двір,
Де Галин батько жив,
Почув старий дідусь тоді
Чудово-дивний спів...
І вибігає він з воріт:
"Гей, хлопче, підожди!..
Де ти таку сопілку взяв?
А дай її сюди!"
І на сопілці дід заграв...
Грання сумне дзвенить,
Сопілка жалібно співа
І плаче, і квилить:
"Ой помалу-малу, мій батечку, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!..
Мене сестри з світу згубили,
Під кущем у лісі мене положили,
У холодній ямі мене поховали,
Ще й ногами землю зверху притоптали..."

Поблід дідусь, у хату вбіг,
Сопілку жінці дав:
"Заграй, стара!
Ще зроду я
Не чув, щоб хтось так грав!"
І баба грати почина...

Грання смутне дзвенить.
Сопілка жалібно співа
І плаче, і квилить:

"Ой помалу-малу, матусенько, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!..
Мене сестри з світу згубили,
Під кущем у лісі мене положили,
У холодній ямі мене поховали,
Ще й ногами землю зверху притоптали..."

А сестри слухають той спів
І бліднуть, і тремтять...
І чують: батько їм велить
На тій сопілці грать.
Найстарша грати почина...
Грання смутне дзвенить,
Сопілка жалібно співа
І плаче, і квилить:

"Ой помалу-малу, ти, сестронько, грай,
Та не врази мого серденька вкрай!..
Ой ви мене, сестри, з світу згубили,
Під кущем у лісі мене положили,
У холодній ямі мене поховали,
Ще й ногами землю зверху притоптали..."
8
"Гей, признавайтесь ви мені!"-
Дід гримає на них.
Упали, злякані, тоді
Вони йому до ніг
І на могилку повели,
Де бідна Галя спить
І де калинонька смутна
Схиляється й шумить.
Вона шумить, а з неї спів
Тихесенький дзвенить,
Немов калина та сама
І плаче, і квилить:

"Ой помалу-малу, вітре, повівай,
Та не врази мого серденька вкрай!..
Мене сестри з світу згубили,
Під кущем у лісі мене положили,
У холодній ямі мене поховали,
Ще й ногами землю зверху притоптали..."

9
І довго плакали старі,
Припавши до землі,
І на могилі двох дочок
Навіки прокляли
І геть їх вигнали з села..
Самі ж щодня вони
На ту могилоньку ішли
Зажурені й смутні.
Багато плакали вони,
Стомило горе їх:
Вони умерли із журби
Та з сліз своїх гірких.

Добавить комментарий

     

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447422


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо