Про ледачу дівчину

           (Українська народна казка)

 Про ледачу дівчину, Українська народна казка, украинская народная сказка, устное народное творчество, книги для дошкольников Бу-ли со-бі чо-ло-вік та жін-ка, і бу-ла у них од-на доч-ка.
Во-на бу-ла ду-же гар-на і вже й ве-ли-ка, а-ле ні-чо-го в них не ро-би-ла, бо ні-чо-го не вмі-ла, а тіль-ки в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.
Си-дить со-бі, ко-ли-шеть-ся з ран-ку до по-луд-ня, по-тім злі-зе, на-їсть-ся і знов ко-ли-шеть-ся. От до-рос-ла во-на вже до то-го, що при-йшли до не-ї сва-ти. А бать-ки ка-жуть:
— Що ж ї-ї сва-та-ти, во-на ж у нас ні-чо-го не вмі-є!
— Як це не вмі-є?
— А так! Во-на тіль-ки вмі-є в ко-лис-ці ко-ли-ха-ти-ся.
А дів-чи-на ж гар-на бу-ла. Же-них по-ди-вив-ся та й ка-же:
— Ні-чо-го, візь-ме-мо. Не вмі-є, то на-вчить-ся.
— То бе-ріть ра-зом з ко-лис-ко-ю!
Взя-ли во-ни ї-ї ра-зом з ко-лис-ко-ю, від-гу-ля-ли ве-сі-лля.
А піс-ля ве-сі-лля во-на од-ра-зу стриб у ко-лис-ку й да-вай гой-да-ти-ся!
На дру-гий день бать-ко — све-кор ра-но став роз-по-ді-ля-ти ро-бо-ту:
— Ти, си-ну, і-ди на тік мо-ло-ти-ти, а ти, ста-рень-ка, ста-вай ко-ло пе-чі, а я пі-ду во-за ла-ди-ти.
А до не-віст-ки ні-чо-го не ка-же, во-на со-бі ко-ли-ха-єть-ся. Як при-йшов ве-чір, по-схо-ди-ли-ся у-сі до ха-ти. Бать-ко й ка-же:
— Ну, я нинь-ки во-за по-ла-го-див, а ти, ста-рень-ка, що зро-би-ла?
— А я ось хлі-ба на-пек-ла, їс-ти зва-ри-ла, в ха-ті по-за-мі-та-ла...
— А ти, си-ну, що ро-бив?
— А я на то-ку жи-то по-мо-ло-тив.
— А ти, доч-ко, що ни-ні ро-би-ла?
— Ні-чо-го, — ка-же, — я в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.
— Ну, — ка-же бать-ко до ма-те-рі і си-на, — ви сьо-год-ні за-ро-би-ли ве-че-рю, їж-те. А ти, не-віст-ко, не за-ро-би-ла, ко-ли-хай-ся со-бі і да-лі.
Та й не дав їй їс-ти.
Шко-да си-но-ві ста-ло сво-є-ї жін-ки. Взяв він ку-сень хлі-ба та й хо-тів схо-ва-ти за па-зу-ху. А-ле бать-ко по-ба-чив:
— Ку-ди це ти хліб бе-реш? — пи-та-є. — Ти що, з'ї-си йо-го? Ні-чо-го не від-по-вів йо-му син.
На дру-гий день бать-ко зно-ву роз-по-ді-лив ро-бо-ту і зно-ву всі ро-зі-йшли-ся. Ос-та-ла-ся в ха-ті тіль-ки не-віст-ка — си-дить в ко-лис-ці, гой-да-єть-ся. Ко-ли чує — в пе-чі ка-ша бі-жить, і так смач-но пах-не! Во-на то-ді ви-ско-чи-ла, по-мі-ша-ла ка-шу і лож-ку об-ли-за-ла — та й знов у ко-лис-ку! І про-ко-ли-ха-ла-ся ці-лий день.
Вве-че-рі знов по-схо-ди-ли-ся. Бать-ко всіх пи-та-є, хто що ро-бив, і про-сить ве-че-ря-ти. Пи-та-є й мо-ло-ду не-віст-ку:
— Що ти сьо-год-ні ро-би-ла, доч-ко?
— А я в ко-лис-ці ко-ли-ха-ла-ся, а-ле як в пе-чі ка-ша біг-ла, то я зліз-ла, по-мі-ша-ла й лож-ку об-ли-за-ла.
— То ти, доч-ко, стіль-ки нинь-ки з'ї-ла, скіль-ки за-ро-би-ла! І знов не дав їй ні-чо-го їс-ти.
За-ду-ма-ла-ся то-ді не-віст-ка: що ж то во-но бу-де? Ду-ма-ла, дума-ла та й на дру-гий день по-ча-ла за-мі-та-ти ха-ту. А як за-ме-ла, то пі-піла до кри-ни-ці по во-ду. А вве-че-рі бать-ко ї-ї вже по-са-див за стіл.
Так по-ма-лень-ку, по-ма-лень-ку ста-ла во-на вчи-ти-ся до ро-бо-ти. А зго-дом ка-же до бать-ка:
— Та-ту, да-вай-те, по-ру-ба-є-мо ко-лис-ку, я вже не бу-ду в ній ко-ли-ха-ти-ся, бо бу-ду все ро-би-ти.
По-ру-ба-ли во-ни й спа-ли-ли ту ко-лис-ку.
Так бать-ко при-вчив ле-да-чу дів-чи-ну до пра-ці.

Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447197


Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо

x