Читайлики.ru Электронная библиотека для детей

  Живуть собі в лісі друзі - зайчик та білочка. Уночі зайчик спить під деревом у норі, а білочка - на дереві вгорі. І тоді все навколо стихає, лиш вітерець кущі колихає.

Та як прокинуться вранці друзі - іде галас по всій окрузі! Бо такі вони пустуни, такі стрибуни та реготуни, таке з ранку до вечора коять, що весь ліс не має спокою. Як почнуть одне за одним ганятися, сторчака перекидатися, стрибати через кущі та пні, ще й горлати щосили пісні!.

Гілочки на деревах тріпотять, пташки переполохані хтозна-куди летять, тікає геть лісова дрібнота, жабки стрибають у болото... А зайчик і білочка знай розважаються, якщо й гримне хтось - не ображаються. От одного разу каже їм велика мудра черепаха:
- Годі вам пустувати й галасувати! Хіба ви не боїтеся лихих звірів і птахів - вовків, лисиць або хижих шулік?
- Не боїмося, не боїмося! - гукають зайчик і білочка. - Нема в нашому лісі ні вовків, ні лисиць, ані хижих шулік! Нам нема кого боятися!

- А ви б краще не вихвалялися, - каже черепаха, - в сусідньому лісі таки є страшна птаха. Це стара-престара ворона, велика-превелика, з міцним гострим дзьобом. І кричить вона страшно - "Кра! Кра!". Отже, поводьтеся пристойно й тихо, бо прилетить вона, й буде вам лихо!
Зайчик та білочка притихли, перезирнулися.
- Ми такої птахи ніколи не бачили! - кажуть вони.
- А ви багато чого ще не бачили, - каже черепаха, - бо ви ще малі, не дорослі. Отож бережіться старої ворони. Якщо почуєте страшний вигук "Кра!" - то тікайте і ховайтеся швидше!

Промовила це черепаха і пішла в своїх справах.

Та наші друзі тільки на одну хвилиночку притихли, а далі знову почали стрибати та на весь ліс галасувати. І було їм дуже весело!
Тим часом стара ворона з сусіднього лісу вже дізналася про цих пустунів. От вона свого міцного дзьоба нагострила, простерла широченні чорні крила, швидко сюди прилетіла і на дубі серед галяви сіла.
Бачить: на зеленій траві-мураві метушаться двоє прудких малят - зайчик і білочка. Одне гасає, друге його наздоганяє, одне через одного стрибають, перекидаються, у довгої лози граються. Ще й верещать та горлають так, ніби їх тут не двійко малих, а цілий табун. Хоч вуха затикай, щоб не оглухнути!
Подивилася, подивилася ворона та й міркує собі:
"Підманю їх ближче, щоб мені, старій, за ними не ганятися... Не втечуть вони з-під мого дзьоба!" І каже їм лагідним голосом:
- Добридень, малята! Привіт вам із сусіднього лісу! Почули це зайчик і білочка, припинили свою розвагу й нашорошили вуха:

- Із сусіднього лісу? Це з того самого, де живе страшна птаха - ворона? Ви її знаєте?
- Знаю, знаю, - каже ворона, сама до себе нишком посміхаючись, - вона-то, може, й страшна. Але мене ви не бїйтеся, підійдіть ближче!
- Ми й не боїмося вас, - сказали зайчик та білочка і наблизились на один крок, - ми боїмося тільки ворони. Але ми її ніколи не бачили і не знаємо - яка вона з виду? Від кого ж нам тікати?
- Грайтеся собі спокійно, - ще лагідніше каже ворона,- якщо та страшна птаха прилетить, я подам вам знак, тоді й тікайте!
Зайчик і білочка підійшли ще ближче.
- А який знак? - питають вони.
- Ось так-от голосно вигукну...
Тут ворона роззявила дзьоба та щосили гукнула: "Кра!!!"
Коли це глядь - на галявині вже нема нікого, ні зайчика, ані білочки!.. Де ж вони поділися?
А вони як почули страшний вигук, що про нього їм черепаха розповідала, так одразу й дременули в кущі!