Про ледачу дівчину

           (Українська народна казка)

 Про ледачу дівчину, Українська народна казка, украинская народная сказка, устное народное творчество, книги для дошкольников Бу-ли со-бі чо-ло-вік та жін-ка, і бу-ла у них од-на доч-ка.
Во-на бу-ла ду-же гар-на і вже й ве-ли-ка, а-ле ні-чо-го в них не ро-би-ла, бо ні-чо-го не вмі-ла, а тіль-ки в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.
Си-дить со-бі, ко-ли-шеть-ся з ран-ку до по-луд-ня, по-тім злі-зе, на-їсть-ся і знов ко-ли-шеть-ся. От до-рос-ла во-на вже до то-го, що при-йшли до не-ї сва-ти. А бать-ки ка-жуть:
— Що ж ї-ї сва-та-ти, во-на ж у нас ні-чо-го не вмі-є!
— Як це не вмі-є?
— А так! Во-на тіль-ки вмі-є в ко-лис-ці ко-ли-ха-ти-ся.
А дів-чи-на ж гар-на бу-ла. Же-них по-ди-вив-ся та й ка-же:
— Ні-чо-го, візь-ме-мо. Не вмі-є, то на-вчить-ся.
— То бе-ріть ра-зом з ко-лис-ко-ю!
Взя-ли во-ни ї-ї ра-зом з ко-лис-ко-ю, від-гу-ля-ли ве-сі-лля.
А піс-ля ве-сі-лля во-на од-ра-зу стриб у ко-лис-ку й да-вай гой-да-ти-ся!
На дру-гий день бать-ко — све-кор ра-но став роз-по-ді-ля-ти ро-бо-ту:
— Ти, си-ну, і-ди на тік мо-ло-ти-ти, а ти, ста-рень-ка, ста-вай ко-ло пе-чі, а я пі-ду во-за ла-ди-ти.
А до не-віст-ки ні-чо-го не ка-же, во-на со-бі ко-ли-ха-єть-ся. Як при-йшов ве-чір, по-схо-ди-ли-ся у-сі до ха-ти. Бать-ко й ка-же:
— Ну, я нинь-ки во-за по-ла-го-див, а ти, ста-рень-ка, що зро-би-ла?
— А я ось хлі-ба на-пек-ла, їс-ти зва-ри-ла, в ха-ті по-за-мі-та-ла...
— А ти, си-ну, що ро-бив?
— А я на то-ку жи-то по-мо-ло-тив.
— А ти, доч-ко, що ни-ні ро-би-ла?
— Ні-чо-го, — ка-же, — я в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.
— Ну, — ка-же бать-ко до ма-те-рі і си-на, — ви сьо-год-ні за-ро-би-ли ве-че-рю, їж-те. А ти, не-віст-ко, не за-ро-би-ла, ко-ли-хай-ся со-бі і да-лі.
Та й не дав їй їс-ти.
Шко-да си-но-ві ста-ло сво-є-ї жін-ки. Взяв він ку-сень хлі-ба та й хо-тів схо-ва-ти за па-зу-ху. А-ле бать-ко по-ба-чив:
— Ку-ди це ти хліб бе-реш? — пи-та-є. — Ти що, з'ї-си йо-го? Ні-чо-го не від-по-вів йо-му син.
На дру-гий день бать-ко зно-ву роз-по-ді-лив ро-бо-ту і зно-ву всі ро-зі-йшли-ся. Ос-та-ла-ся в ха-ті тіль-ки не-віст-ка — си-дить в ко-лис-ці, гой-да-єть-ся. Ко-ли чує — в пе-чі ка-ша бі-жить, і так смач-но пах-не! Во-на то-ді ви-ско-чи-ла, по-мі-ша-ла ка-шу і лож-ку об-ли-за-ла — та й знов у ко-лис-ку! І про-ко-ли-ха-ла-ся ці-лий день.
Вве-че-рі знов по-схо-ди-ли-ся. Бать-ко всіх пи-та-є, хто що ро-бив, і про-сить ве-че-ря-ти. Пи-та-є й мо-ло-ду не-віст-ку:
— Що ти сьо-год-ні ро-би-ла, доч-ко?
— А я в ко-лис-ці ко-ли-ха-ла-ся, а-ле як в пе-чі ка-ша біг-ла, то я зліз-ла, по-мі-ша-ла й лож-ку об-ли-за-ла.
— То ти, доч-ко, стіль-ки нинь-ки з'ї-ла, скіль-ки за-ро-би-ла! І знов не дав їй ні-чо-го їс-ти.
За-ду-ма-ла-ся то-ді не-віст-ка: що ж то во-но бу-де? Ду-ма-ла, дума-ла та й на дру-гий день по-ча-ла за-мі-та-ти ха-ту. А як за-ме-ла, то пі-піла до кри-ни-ці по во-ду. А вве-че-рі бать-ко ї-ї вже по-са-див за стіл.
Так по-ма-лень-ку, по-ма-лень-ку ста-ла во-на вчи-ти-ся до ро-бо-ти. А зго-дом ка-же до бать-ка:
— Та-ту, да-вай-те, по-ру-ба-є-мо ко-лис-ку, я вже не бу-ду в ній ко-ли-ха-ти-ся, бо бу-ду все ро-би-ти.
По-ру-ба-ли во-ни й спа-ли-ли ту ко-лис-ку.
Так бать-ко при-вчив ле-да-чу дів-чи-ну до пра-ці.

Добавить комментарий

     

Стоит почитать:

Посетители
486
Материалы
312
Количество просмотров материалов
447197


Яндекс.Метрика

Стоит посмотреть

владелец сайта Полянина Ольга

       Все тексты, представленные на сайте, взяты из открытых электронных источников. Права на материалы принадлежат их правообладателям.
     В том случае, если авторы текстов или владельцы авторских прав будут возражать против их расположения в открытом доступе прошу поставить меня об этом в известность.

     Я НЕМЕДЛЕННО уберу такие материалы из электронной библиотеки.
                                                       С уважением, Полянина Ольга      Написать письмо